Історія єзуїтів оповита деякою таємничістю, острахом і пов’язана з могутнім впливом та незбагненною силою в суспільстві. Їм приписують вражаючі правдиві та вигадані історії, вчинки й гасла, хоч би: «Ціль виправдовує засоби», «Весь світ – наш». Незаперечною, однак є мета Товариства Ісуса Христа, створеного у 1534 р. Ігнацієм Лойолою та плідна діяльність багатьох його послідовників впродовж століть. Орден був покликаний проводити місійну діяльність, боротися за зміцнення католицької церкви в країнах, охоплених Реформацією і згодом – здійснювати освітню діяльність.
Єзуїти прийшли спочатку на етнічні землі Польщі (1564 р.), потім Литви (1569 p.), a згодом і України (1574 p.). На цих теренах представники Товариства Ісуса працювали не тільки в Римо-Католицькій Церкві, але також і для Греко-Католицької та Православної Церков. Отці-єзуїти взяли активну участь у суспільних процесах, започаткувавши нові душпастирські концепції, розвиваючи місіонерську діяльність, a також запропонували свою навчальну методику та почали засновували школи, колегії, академії.
Члени Товариства Ісуса підбиралися за принципом фізичного, розумового і класового добору. Приймалися люди виключно здорові, з гарними розумовими здібностями, енергійні і по можливості «гарного походження». Зовсім не приймалися до ордену колишні єретики і жінки.
Як елемент місіонерської діяльності важливе місце в політиці ордену поступово зайняла освіта. Досить швидко орден перетворився на першу в історії Католицької церкви організацію, що зосередила свою діяльність на навчанні та вихованні молоді. Освічені монахи-єзуїти сформулювали теологічну та полемічну проблематику, що стала визначальною в релігійному житті суспільства. Вони запропонували нову модель освіти – «латинське навчання із збереженням місця дохристиянської античності, очищене від небезпечних писань, яке таким чином використало престиж гуманізму». Завдяки своїй місійній діяльності єзуїти могли впливати на селян, а завдяки навчанню – до шляхти та міщан.
Спочатку єзуїтські колегії функціонували як конвікти, де проживали члени ордену, що навчалися у цих закладах. Поступово до навчання, спочатку як виняток, а потім постійно, почали допускати світських осіб. Перша школа виключно для світських осіб виникла в 1556 р. у Білльомі, у Франції.
Основи навчання єзуїтів були окреслені у четвертій частині «Конституцій» Товариства Ісуса у 1547–1551 р. Ігнатій Лойола вважав недоцільним вводити початкову освіту в єзуїтських навчальних закладах. Навчання обмежувалося вивченням мистецтв, філософії, богослов’я та було безкоштовним. У всіх нижчих та середніх класах мав бути один вчитель. Для закріплення матеріалу слід було використовувати повторення, дискусії та декламації. Школа крім навчання, повинна була виховувати молодь у моральному та релігійному дусі. Лойола вважав, що покарання треба було замінити на вмовляння та похвалу.
Дуже скоро виникла необхідність у створенні єдиної програми для всіх єзуїтських шкіл. На IV Генеральній конгрегації Товариства Ісуса, що відбулася у 1581 р. у Римі було створено спеціальну комісію у складі 12 осіб на чолі з генералом Клаудіо Аквавівою, що мала виробити основні положення програми. На наступний рік був підготовлений попередній проєкт, який розіслали усім провінціям для обговорення і надання пропозицій. У жовтні 1586 р. у Вільні розпочались наради Польської комісії. На основі всіх зібраних пропозицій і узгоджень остаточна версія «Ratio studiorum» була опублікована у Неаполі. Таким чином з кінця ХVІ ст. гуманістичний канон семи вільних наук у версії ордену міг протистояти поширенню протестантських ідей, їх динамічній освітньо-виховній системі й здобув широку підтримку політичної еліти у багатьох країнах.
Починаючи з ХVI ст. українські православні магнати прагнули дати своїм дітям найкращу освіту, що було необхідно для їх інтеграції в державні структури та шляхетське суспільство Речі Посполитої. Відомими вихованцями єзуїтських колегіумів були гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, митрополити Петро Могила, Стефан Яворський і Феофан Прокопович. Освітня діяльність єзуїтів сприяла європеїзації українських теренів, на яких було засновано систему єзуїтських колегіумів, започаткувавши вивчення права, мови, дипломатики. Єзуїтська освіта мала практичне спрямування. Вона була як передовою, так і своєчасною. Навчання латини робило випускників колегії цінними працівниками як у канцеляріях, так і в правовій сфері. Вихованці вивчали античну філософію, вчення отців Церкви й біблійну теологію. Здобуваючи на їх основі широку ерудицію, вони здобували практичне уміння вести дискусію, відстоювати свою думку на диспутах публічно.
Єзуїтські колегіуми були засновані в багатьох містах Правобережжя, зокрема – в Овручі, Кременці. Острозі. В Житомирі єзуїти з’явилися на початку XVIII ст. на запрошення польських магнатів. Частина земель міста була привілейована польським королем Августом ІІ ордену єзуїтів. Після цього відбулось заснування колегії та монастиря. Територія монастиря мала адміністративну незалежність від інших частин міста і перебувала під владою короля. Так виникла назва Єзуїтська Юридика. При монастирі діяла трикласна школа, яка була першою, що з'явилась у місті Житомирі. Територія Юридики містила житло для викладачів та студентів. Тут працював завод по виробництву свічок. Не дивлячись на досить значні розміри монастиря, всі будівлі зведені в I половині XVIII століття були дерев'яними.
Єзуїтський колегіум, відкритий у 1724 році в Житомирі з трьома граматичними класами, містив гуманітарну кафедру theologiae moralis, де викладались піїтика та риторика. У 1750–1762 роках єзуїти побудували кам'яний костел, а в 1762–1766 роках будівлю келій монастиря, руїни якої збереглися до сьогодні, а наприкінці 1760-х років нову будівлю школи. Після скасування ордену єзуїтів в 1773 році опіка над школою перейшла до держави. Так звана «Видзялова» школа почала займати майже всю територію і будівлі колишнього монастиря. Її утримання відбувалось коштом Едукаційної комісії. Школа отримала статус училища. У 1784 році кількість учнів в училищі сягала 600 осіб. Після приєднання Житомира до Російської імперії частина будівель монастиря була відведена для розміщення державних установ.
У 1797 р. навчальний заклад набув статусу Житомирської повітової школи, а потім училища з восьмирічним курсом навчання. Серед відомих вчених та викладачів гуманістичних дисциплін першого житомирського академічного навчального закладу були письменник та викладач риторики Себастьян Фабіан Лаховський (1731–1794), доктор філософії та теології Ігнацій Войнаровський, професор риторики, перекладач творів Фоми Аквінського, Горація та Ж. Ж. Руссо Ян Рихарський та ін.
У 1833 році училище було ліквідовано, а згодом в 1841 році розібрано костел. Будівлю келій частково використовували для розміщення адміністративних установ Волинської губернії, а частково в якості губернської в'язниці. Приблизно з середини XIX століття і до 1914 року будівля келій використовувалася виключно в якості в'язниці. У 1943–1944 роках багато споруд на території колишньої Юридики були знищені. Проте келії монастиря збереглись. Після 1945 року у будівлі розташувались книжкові та взуттєві складські приміщення. Вони працювали до початку 1970-х років.
Таким чином, погляд на розвиток освіти зусиллями єзуїтів у XVIII ст. під європейським кутом зору дозволяє побачити не тільки посилення впливу католицької церкви, а також можливість появи православних навчальних закладів, відомих за межами українських земель – Острозької та Києво-Могилянської академій, які взяли за основу програму навчання єзуїтів. Гуманістичний світогляд, практичне застосування отриманих знань, вміння дискутувати і переконувати стало європейським надбанням для освіти в українських землях у XVI – XVIII ст.
Фінансовано Європейським Союзом. Однак погляди та висловлені думки належать лише автору та не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу чи Erasmus+ Програми ЄС для освіти, навчання, молоді та спорту. Ані Європейський Союз, ані орган, що надає дозвіл, не можуть нести за них відповідальності.
Єзуїти прийшли спочатку на етнічні землі Польщі (1564 р.), потім Литви (1569 p.), a згодом і України (1574 p.). На цих теренах представники Товариства Ісуса працювали не тільки в Римо-Католицькій Церкві, але також і для Греко-Католицької та Православної Церков. Отці-єзуїти взяли активну участь у суспільних процесах, започаткувавши нові душпастирські концепції, розвиваючи місіонерську діяльність, a також запропонували свою навчальну методику та почали засновували школи, колегії, академії.
Члени Товариства Ісуса підбиралися за принципом фізичного, розумового і класового добору. Приймалися люди виключно здорові, з гарними розумовими здібностями, енергійні і по можливості «гарного походження». Зовсім не приймалися до ордену колишні єретики і жінки.
Як елемент місіонерської діяльності важливе місце в політиці ордену поступово зайняла освіта. Досить швидко орден перетворився на першу в історії Католицької церкви організацію, що зосередила свою діяльність на навчанні та вихованні молоді. Освічені монахи-єзуїти сформулювали теологічну та полемічну проблематику, що стала визначальною в релігійному житті суспільства. Вони запропонували нову модель освіти – «латинське навчання із збереженням місця дохристиянської античності, очищене від небезпечних писань, яке таким чином використало престиж гуманізму». Завдяки своїй місійній діяльності єзуїти могли впливати на селян, а завдяки навчанню – до шляхти та міщан.
Спочатку єзуїтські колегії функціонували як конвікти, де проживали члени ордену, що навчалися у цих закладах. Поступово до навчання, спочатку як виняток, а потім постійно, почали допускати світських осіб. Перша школа виключно для світських осіб виникла в 1556 р. у Білльомі, у Франції.
Основи навчання єзуїтів були окреслені у четвертій частині «Конституцій» Товариства Ісуса у 1547–1551 р. Ігнатій Лойола вважав недоцільним вводити початкову освіту в єзуїтських навчальних закладах. Навчання обмежувалося вивченням мистецтв, філософії, богослов’я та було безкоштовним. У всіх нижчих та середніх класах мав бути один вчитель. Для закріплення матеріалу слід було використовувати повторення, дискусії та декламації. Школа крім навчання, повинна була виховувати молодь у моральному та релігійному дусі. Лойола вважав, що покарання треба було замінити на вмовляння та похвалу.
Дуже скоро виникла необхідність у створенні єдиної програми для всіх єзуїтських шкіл. На IV Генеральній конгрегації Товариства Ісуса, що відбулася у 1581 р. у Римі було створено спеціальну комісію у складі 12 осіб на чолі з генералом Клаудіо Аквавівою, що мала виробити основні положення програми. На наступний рік був підготовлений попередній проєкт, який розіслали усім провінціям для обговорення і надання пропозицій. У жовтні 1586 р. у Вільні розпочались наради Польської комісії. На основі всіх зібраних пропозицій і узгоджень остаточна версія «Ratio studiorum» була опублікована у Неаполі. Таким чином з кінця ХVІ ст. гуманістичний канон семи вільних наук у версії ордену міг протистояти поширенню протестантських ідей, їх динамічній освітньо-виховній системі й здобув широку підтримку політичної еліти у багатьох країнах.
Починаючи з ХVI ст. українські православні магнати прагнули дати своїм дітям найкращу освіту, що було необхідно для їх інтеграції в державні структури та шляхетське суспільство Речі Посполитої. Відомими вихованцями єзуїтських колегіумів були гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, митрополити Петро Могила, Стефан Яворський і Феофан Прокопович. Освітня діяльність єзуїтів сприяла європеїзації українських теренів, на яких було засновано систему єзуїтських колегіумів, започаткувавши вивчення права, мови, дипломатики. Єзуїтська освіта мала практичне спрямування. Вона була як передовою, так і своєчасною. Навчання латини робило випускників колегії цінними працівниками як у канцеляріях, так і в правовій сфері. Вихованці вивчали античну філософію, вчення отців Церкви й біблійну теологію. Здобуваючи на їх основі широку ерудицію, вони здобували практичне уміння вести дискусію, відстоювати свою думку на диспутах публічно.
Єзуїтські колегіуми були засновані в багатьох містах Правобережжя, зокрема – в Овручі, Кременці. Острозі. В Житомирі єзуїти з’явилися на початку XVIII ст. на запрошення польських магнатів. Частина земель міста була привілейована польським королем Августом ІІ ордену єзуїтів. Після цього відбулось заснування колегії та монастиря. Територія монастиря мала адміністративну незалежність від інших частин міста і перебувала під владою короля. Так виникла назва Єзуїтська Юридика. При монастирі діяла трикласна школа, яка була першою, що з'явилась у місті Житомирі. Територія Юридики містила житло для викладачів та студентів. Тут працював завод по виробництву свічок. Не дивлячись на досить значні розміри монастиря, всі будівлі зведені в I половині XVIII століття були дерев'яними.
Єзуїтський колегіум, відкритий у 1724 році в Житомирі з трьома граматичними класами, містив гуманітарну кафедру theologiae moralis, де викладались піїтика та риторика. У 1750–1762 роках єзуїти побудували кам'яний костел, а в 1762–1766 роках будівлю келій монастиря, руїни якої збереглися до сьогодні, а наприкінці 1760-х років нову будівлю школи. Після скасування ордену єзуїтів в 1773 році опіка над школою перейшла до держави. Так звана «Видзялова» школа почала займати майже всю територію і будівлі колишнього монастиря. Її утримання відбувалось коштом Едукаційної комісії. Школа отримала статус училища. У 1784 році кількість учнів в училищі сягала 600 осіб. Після приєднання Житомира до Російської імперії частина будівель монастиря була відведена для розміщення державних установ.
У 1797 р. навчальний заклад набув статусу Житомирської повітової школи, а потім училища з восьмирічним курсом навчання. Серед відомих вчених та викладачів гуманістичних дисциплін першого житомирського академічного навчального закладу були письменник та викладач риторики Себастьян Фабіан Лаховський (1731–1794), доктор філософії та теології Ігнацій Войнаровський, професор риторики, перекладач творів Фоми Аквінського, Горація та Ж. Ж. Руссо Ян Рихарський та ін.
У 1833 році училище було ліквідовано, а згодом в 1841 році розібрано костел. Будівлю келій частково використовували для розміщення адміністративних установ Волинської губернії, а частково в якості губернської в'язниці. Приблизно з середини XIX століття і до 1914 року будівля келій використовувалася виключно в якості в'язниці. У 1943–1944 роках багато споруд на території колишньої Юридики були знищені. Проте келії монастиря збереглись. Після 1945 року у будівлі розташувались книжкові та взуттєві складські приміщення. Вони працювали до початку 1970-х років.
Таким чином, погляд на розвиток освіти зусиллями єзуїтів у XVIII ст. під європейським кутом зору дозволяє побачити не тільки посилення впливу католицької церкви, а також можливість появи православних навчальних закладів, відомих за межами українських земель – Острозької та Києво-Могилянської академій, які взяли за основу програму навчання єзуїтів. Гуманістичний світогляд, практичне застосування отриманих знань, вміння дискутувати і переконувати стало європейським надбанням для освіти в українських землях у XVI – XVIII ст.
Фінансовано Європейським Союзом. Однак погляди та висловлені думки належать лише автору та не обов’язково відображають погляди Європейського Союзу чи Erasmus+ Програми ЄС для освіти, навчання, молоді та спорту. Ані Європейський Союз, ані орган, що надає дозвіл, не можуть нести за них відповідальності.
Ольга Білобровець
Немає коментарів: