Історія музичного мистецтва сповнена біографіями багатьох яскравих постатей, чиї імена навіки запам’ятаються наступним поколінням. До плеяди видатних представників світової оперної сцени належить й ім’я Олександра Кіпніса, житомирянина, який спромігся зробити каркаломну кар’єру співака міжнарожного рівня. Його творча спадщина по праву належить багатьом країнам, з якими доля пов’язала Олександра Кіпніса – Україна, Росія, Молдова, Польща, Німеччина, Австрія, США. Слава легендарного оперного виконаця добре відома шанувальникам, проте рідко згадується на його рідній землі – у Житомирі. На жаль… Адже за приналежність особистості такого рівня до їхнього міста, очевидно, хотіли б позмагатися світові столиці.
Виправлюючи цю невтішну тенденцію, редакція «Житомирщини історичної» ближче знайомить наших читачів з постаттю Олександра Кіпніса.
Олександр Кіпніс народився в Житомирі 13 лютого 1891 р. у бідній єврейській родині продавця тканин Йєшайа та Махли Кіпніс. Ще з дитинства у нього проявився талант до співів, який Олександр перейняв від матері, що виконувала традиційні народні пісні. У 12-річному віці на долю хлопчиська припала життєва драма – смерть батька. В цей час у Житомирі гастролював кантор з Бессарабії. Під час відвідин житомирської синагоги бессарабський кантор помітив талант у Олександра, який співав в хорі. За однією з версій рідні Саші задля кращого майбутнього вирішили віддати кантору малечу до нього півчим. За іншою версією – Олександр самовільно втік з музикантами. Перші кроки до грандіозної кар’єри оперного співака Олександр почав робити у місті Новий Буг (нині Миколаївської області) та бессарабських синагогах.
До змін у голосі хлопець співав сопрано. Заробивши трохи грошей, Олександр повернувся додому в Житомир. Щоб допомагати своїй матері та сім’ї (мав чотирьох братів та сестер), влаштувався теслярем. У 19 років Олександр розпочав поглиблене вивчення музики, сподіваючись, що оволодіння двома інструментами дасть йому змогу служити у російській армії в званні офіцера. Він почав з вивчення контрабаса та тромбону.
У 1912 році в свої 21, він закінчив з відзнакою Варшавську консерваторію.
Після закінчення навчання його зусилля щодо досягнення кращого військового поста завдяки музичним знанням виправдалися. Деякий час Олександр служив військовим керівником хору. Він також співав у хорах консерваторії та брав уроки голосу у вчителя італійської мови.
Кіпніс почав часто відвідувати опери, надихнувся побаченим та почутим, зокрема італійським співаком Маттіа Баттістіні. Після того, як він відслужив свій час у військових, зосередився на відточенні майстерності своїх природних співочих здібностей. Він знав, щоб по-справжньому вивчити голос, потрібно поїхати або до Австрії, або ж до Німеччини. У спогадах Кіпніс розповідав, що стоячи на залізничному вокзалі у Варшаві, вагався, яка з столиць цих держав повинна стати його новою домівкою. Поки він намагався прийняти рішення, під’їхав експрес-поїзд до Берліна – і Кіпніс дозволив долі вирішити це питання за нього.
Він закінчив уроки вокалу у Ернста Гренцебаха в консерваторії Кліндворт-Шарвенка, а також у тенорів Лаурітца Мельхіора та Макса Лоренца в Берліні. У 1913 та 1914 рр. Кіпніс співав у невеликих оперетах у Берліні, але на початку Першої світової війни Кіпніс був інтернований як ворог, оскільки мав російське громадянство, хоча йому дозволили продовжувати свої музичні студії.
Одного разу його спів почув німецький полковник, братом якого був імпресаріо Гамбурзької опери. Полковник запропонував провести Кіпнісу прослуховування свого брата. Кіпнісу було дозволено продовжувати вивчення співу, але під суворим наглядом поліції.
Коли не виступав, Кіпніс тримався усамітнено і під охороною поліції.
Дебют Кіпніса відбувся в ролі відлюдника в «Die Freischütz» Карла Марії фон Вебера з Гамбурзькою оперою в Гамбурзі у 1915 році. З 1916 по 1918 рік він співав як член Вісбаденської опери. Як тільки війна закінчилася, він гастролював з Берлінською державною оперою, виступаючи в різних ролях і місцях з 1919 по 1934 рік.
У 1934 р. Олександр Кіпніс мігрував в США.
Він вперше приїхав до США ще в 1923 році як член виїзного оперного ансамблю Німецької оперної компанії та дебютував у Балтиморі 31 січня того ж року. 7 квітня 1925 року Кіпніс одружився з Мілдред Леві, дочкою американського концертного піаніста Хеніота Леві. У них був один син на ім’я Ігор, який у власній кар’єрі став міжнародно визнаним клавесиністом.
12 лютого 1923 року Кіпніс дебютував у Нью-Йорку в ролі Погнера в вагнерівській «Die Meistersinger».
Відразу після дебюту Чіказька громадська опера захопилася ним, і він співав з ними загалом дев’ять сезонів.
Перебуваючи в їхній компанії, він виконував ключові ролі у французьких, італійських та німецьких операх. У 1932 році Кіпніс покинув Чікаго, повернувся до Німеччини, щоб співати як основний бас для Берлінської державної опери (до 1935 року). Він мав успіх у Лондоні, на фестивалях Байройта, Ковент Гардені, Гліндборні, Зальцбурзі та Буенос-Айресі. Під час приходу Гітлера до влади Кіпніс полишив Німеччину і вирушив до Італії, щоб приєднатися до Віденської державної опери.
Перебуваючи у Відні, Кіпніс співав ролі барона Окса в «Der Rosenkavalier» Річарда Штрауса, Бориса Годунова в опері Модеста Мусоргського, Сарастро в «Чарівній флейті» Моцарта, Лепорелло в «Дон Джованні» Моцарта і «Гурнеманц», які стали його підписною роллю.
Він був настільки популярний у Відні, що одного разу розпродав великий концертний зал за два концерти, на кожному з яких був змушений повторювати кожен номер програми через голосну реакцію глядачів. За цей час він також з’явився в Паризькій опері.
Кіпніс став американським громадянином у 1934 р. У віці 43 років, а в 1938 році зробив США своїм постійним місцем проживання. Оскільки не підтримував активності нацистського режиму, коли того ж року була анексована Австрія.
5 січня 1940 року Кіпніс провів свій багатоочікуваний і напрочуд запізнілий дебют у «Метрополітен-опера» в Нью-Йорку в ролі Гурнеманца. Він залишався в «Метрополітен-опера» в 1940–1946 роках, демонструючи свій грізний талант у вагнерівському репертуарі та граючи ролі, такі як Борис Годунов, Сарастро, Король Марк у вагнерівській «Трістан та Ізольда», Барон Окс, Герман у вагнерівському «Tannhäuser», Хаген у вагнерівському «Die Götterdämmerung», Аркель у «Пеллеях і Мелісанді» Клода Дебюссі, Фасольт у вагнерівському «Das Rheingold», Рокко у «Фіделіо» Людвіга ван Бетховена, Хандінга у вагнервському «Die Walküre», Нілаканта у «Лакме» Лео Делібеса та «Лепорелло».
Знання п’яти мов: російської, їдиш, німецької, польської та англійської для Кіпніса мало вагоме значення – він легко завчав оперні партії мовою оригіналу.
Кіпніс пішов з опери в 1946 році. Його виступ у «Метрополітен-опера» був у тій же ролі, що і в його дебюті, Гурнеманца, який він удосконалив до критичного обожнення.
Голос Кіпніса був описаний як незвично гнучкий для його діапазону і його високо оцінили за високий рівень вишуканості та тональну різноманітність. Робін Мей у книзі «A Companion to the Opera» (1977 р.) зазначає, що критик Стін назвав його «дивом серед співаків» і назвав його голос «велично звучним».
Хоча є деякі критики, які стверджують, що виступи Кіпніса не були надзвичайно надихаючими, але всі згодні з тим, що його робота завжди захоплювала ідеальною технікою.
Незважаючи на його етнічну спадщину як російського єврея, його підготовка була майже виключно німецькою, і хоча він експериментував з російським репертуаром, його слава полягала в оволодінні німецькими ролями.
Незвична гнучкість його голосової флексії та діапазон, про який так часто згадується, також дозволили йому виконувати й італійські ролі, незважаючи на те, що італійські ролі часто були більш складними технічно.
У «The Oxford Dictionary of Opera» (1992 р.) вказується: «Протягом своєї кар’єри він займався російським репертуаром, але його ніколи не вважали російським співаком за стилем, вокальною якістю чи інстинктом. Насправді він був найкращим басом німецького стилю своєї епохи. Однак гладкий голос, простора фраза та чудовий вокальний ресурс були помітним відхиленням від прийнятої німецької басової школи свого часу, яка підкреслювала кавернозний чорний звук внизу та «гавкіт» верхнього регістру із зневагою до висоти. Замість чорного звуку Кіпніс видавав глибокий насичений оксамитовий звук, ніколи не «гавкав» верхній регістр і був скрупульозним у питаннях тону. Ця вокальна культура дозволила йому співати великі італійські ролі з надзвичайною гладкістю».
Краса його голосу завжди відповідала надзвичайній сценічній присутності, поєднання якої долучило його до міжнародної оперної слави.
Окрім своїх очевидних талантів як оперного співака, Кіпніс був також відомим та критично відомим інтерпретатором та співаком «лідер» (німецьке поняття для коротких, поетичних пісень, які англійці називають «піснями мистецтва»).
Критики називали Кіпніса «не тільки одним із найбільших сучасних оперних басів, але й одним з головних живих майстрів лідеру», а також «найбільшим інтерпретатором пісенної літератури Дебюссі».
У книзі «The Music Makers» (Harry N. Abrams. 1979 р.) про Кіпніса вказано: «Його голос мав надзвичайну гнучкість і великий діапазон, що дозволяло йому виконувати лідер так само ефективно, як оперу».
Його успіх як соліста лідера був рідкісним для його діапазону, як пояснено в «American National Biography» (1999, volume 12): «Він був відомий своєю легкістю, благородством, звучністю і захищеністю свого голосу у всіх регістрах протягом двох октавного компаса... Дещо рідкісне досягнення для глибокого тембрально бас-співака».
Він був напрочуд різноплановим як артист із звукозапису і записував опери, лідери, класичні та сучасні вокальні твори. У 1937 році Товариство пісні Брамса запропонувало Кіпнісу співати для обох випусків їхнього спеціального запису про репертуар Брамса.
Полишив Кіпніс радувати аудиторію співом у 1952 р., проте свій досвід вирішив передавати наступним поколінням, зайнявшись викладацькою роботою.
По завершенню сценічної кар’єри, Кіпніс проводив майстер-класи з голосу в Музичній школі Джулліарда, Нью-Йоркському коледжі музики та Беркширському музичному центрі в Танглівуді.
Кіпніс помер 14 травня 1978 року в оздоровчому будинку в Вестпорті, штат Коннектікут.
Інтерпретації класичних басових ролей Олександра Кіпніса стали справжнім подарунком для прихильників опери у всьому світі та навіки вписали його ім’я в історію музичної культури.
Автор: Валентина Сичевська
Немає коментарів: