Історія художника Людвіка Страшинського: визнання та творчі шукання ХІХ століття

Римо-католицький некрополь в Житомирі є важливим місцем пам’яті польської громади. На цвинтарі поховано значну кількість персон, що мали вплив на тенденції суспільно-культурного розвитку. Одним з таких є Людвік Страшинський, художник світового рівня, який працював у Франції, Німеччині, Бельгії, Італії, Британії, а в Україні його життя переплелося з рідними Київщиною та Волинню-Житомирщиною. Прикро, що в Житомирі художник є одним з маловідомих або ж і зовсім забутих героїв ХІХ століття. В наші часи картини художника є рідкісними як у музейних колекціях, так і на арт-ринку.

Людвік Страшинський, "Зигмунт Август і дух Варвари Радзивіллівни"

Народився Людвік (Леонард) Страшинський 30 грудня 1827 року в дворянській родині Страшинських у селі Токарівці Сквирського повіту Київської губернії. Батько – Юзеф (Вільгельм) Страшинський, мати Феліція (уроджена Єзерська).

Людвік Страшинський у Римі

Токарівка належала Страшинським до 1865 року, потім маєток продали Ігнацію Подгорському як маєток посаговий для його доньки і останньої власниці Антоніни (в заміжжі Свейковської). В наступному життя родини Страшинських було пов’язане з Житомиром.

Ще під час навчання у 1-й Київській гімназії Людвік Страшинський виявив надзвичайний талант до малювання. В закладі живопису та рисунку навчався у вихованця Петербурзької академії мистецтв Ф. Біляєва.

У двадцять років він уже був студентом в Академії мистецтв у Петербурзі. Навчався живопису у професора Олексія Маркова.

За три роки (в цей час писав портрети) він виставив шекспірівського «Короля Ліра, який божевільно блукає в лісі». У 1850 році за портрет «Короля Ліра» він був нагороджений малою срібною медаллю.

Другою роботою стала виставкова картина «Вбивство кавалера Ріцціо, секретаря і радника Марії Стюарт». У 1854 році за винятково виразну картину «Смерть Ріцціо» він був нагороджений золотою медаллю, яка називалася «за експресію». Це була четверта поспіль медаль, яку давали як нагороду в цій галузі роботи.

Він закінчив Академію мистецтв у Петербурзі в 1855 році з великою золотою медаллю першого ступеня – присуджена за епізод Тридцятилітньої війни «Валленштейн у Богемії», що зображує захоплення протестантського замку католиками. Це була його дипломна картина, яку придбала імператорська родина. 

"Як шкода втрачати вуса"

"Зося вранці"

"Вбивство Луї де Бурбона, єпископа Л'єзького в 1482 році"

До речі, перш ніж він отримав найвищі нагороди, з правом продавати картини, його спочатку зламала тимчасова невдача. З двох картин, поданих на виставку «Політ із дочками» ректор Шебаєв не прийняв жодної через делікатність теми, а «Вмираюча психея» художника не отримала премії в 1853 році.

Тому, щоб знайти хліб насущний, зневірений художник став ретушером у фотоательє, а власник зв'язав його спекулятивним контрактом. Тим не менш, у вільні від службових обов'язків хвилини він все ще мав таку владу над собою і силу духу, що сміливо відтворював хоробрий характер Валленштейна.

Страшинський був відомий своїми жанровими картинами. Серед них найвизначнішими були: «Кароль Радзивілл в оточенні шляхти на базарній площі в Новогрудку перед сеймиком». Цей твір став надбанням Адама Ржевуського.

Серед його найвидатніших картин є дві інші картини: «Кардинал Маццаріні, який з великою жадібністю дивиться на діаманти» і «Кардинал Рішельє серед котів» та деякі акварелі часів Людовіка XIV.

Після завершення академії він отримав шість років стипендії за кордоном і в 1856 році виїхав до Парижа. Тут він був захоплений історичним живописом Поля Делароша, виставку якого мав змогу побачити.

У Парижі виставляє три картини: «Зигмунт Август із дружиною Барбарою, приймаючи прощення Кміти», «Станіслав Август раптово прослизає в майстерню Бачіареллі, коли той малював одну з придворних дам у вигляді Діани з натури», «Вбивство Луї де Бурбона, єпископа Леодії».

З французької столиці він виїхав, щоб поправити своє здоров’я, потім залишається в Брюсселі до 1860 року. Побував у Німеччині – Нюрнберг, Аахен та Вісбаден.

В Брюсселі відтворює образ Йоахіма Лелевеля (портрет Генрика Стецького) і польського Фауста, Твардовського, який створює тінь Барбари для Зигмунта Августа. Останню роботу автор назвав «найрозпещенішою з його картин». До речі, у картинній галереї Житомирського обласного краєзнавчого музею зберігається полотно Страшинського «Портрет Йоахіма Лелевеля».

З Бельгії Страшинський переїхав до Італії, а у 1860 році зупинився в Римі. По дорозі він зупинявся в Дрездені, де написав портрет поета Генріха Гейне, і в Мюнхені.

"Перед офісом"

"Перед офісом"

"Портрет молодої римлянки"

"Посланець кохання"

"Примирення Кміти з королем Зигмунтом Августом"

Портрет Генрика Жевуського, польського письменника і публіциста з Волині

У 1862 році отримав звання академіка Петербурзької академії мистецтв. Його портрети кардиналів Маццаріні і Рішельє були виставлені в академічному музеї.

У 1864 р. став членом Римської академії Квірітта.

Людвік Страшинський був автором академічних історичних творів на сюжети з історії Франції, з творів Вільяма Шекспіра та Вальтера Скотта. Крім того, писав портрети, картини на релігійні та історико-жанрові теми (також з історії Польщі – часів правління Ягеллонів, Саксів і Станіслава Августа. Використовував різні техніки, крім олії, також акварель і пастель. Займався також літографією.

Сумні сімейні стосунки, пристрасть до азартних ігор, а крім того, відсутність академічної стипендії, яка закінчилася в 1863 році, поставили в найнеприємніше становище митця, який пориває з авантюрами.

У Римі він каже лише про одну свою картину, що вона «справді con amore закінчена і належить до найкращих його робіт». Але коли «Двох кардиналів у мадам Дюбарри» не вдалося публічно виставити в Римі, то художник задумав у 1866 році поїхати зі своєю картиною до Лондона.

Але навіть в Англії він не знайшов покровителя, зустрів лише бідність. Витративши решту грошей на подорожі та доставку картини, йому знову довелося займатися ретушуванням фотографій, брати уроки малювання, а не створювати картини. Коли ж і цього не вистачало на життя, він став вчителем французької мови, каліграфії та лінійного малювання в маленькій приміській школі поблизу Лондона.

У Лондоні, однак, опустившись майже до крайньої бідності, практично втративши все, він знайшов собі дружину-англійку в 1867 році.

У 1869 році він втрачає дружину та решту надії на краще життя.

Розчарований, змучений долею і всім життям, він сумує за рідним краєм і повертається на Волинь до Житомира.

Портрет Страшинського автораства Яна Стифі, близько 1870 року

Польський письменник та етнограф з Поділля Пйотр Якса-Биковський про цей період життя вказує: «Нарешті, той, перед ким лаври стелилися, повертається до рідного дому, з неспокійним духом, з ослабленим здоров'ям... Він повертається до свого народу і його близькі не впізнають його... Він повертається лише як експерт, портретистом і, перетворивши мистецтво на ремесло, портретами, якими він завжди відзначався, заробляє на життя. Тяжка хвороба відбирає в нього силу тіла, залишаючи, однак, силу хороброго духу, любов до мистецтва та кількох близьких серцю – сестру, брата та друзів, які вміли цінувати цю прекрасну душу, повноцінну та сміливу».

Після повернення до Житомира художник не забував і про Сквиру. Для головного вівтаря місцевого костелу (за однією з версій був побудований у 1865 році) Страшинський створив образ св. Йоана Непомуцького. Цікаво, що до цього римо-католики Сквири входили до парафії містечка Паволоч на Житомирщині.

Остаточна слабкість його здоров'я, раніше ослабленого, а тепер цілком зруйнованого кількома складними гострими хворобами, вибила силу з його тремтячих і ревматизованих рук.

Через декілька років він певний час перебував у Варшаві. Не маючи засобів до існування у Варшаві, він знову поїхав до Житомира.

Портрет 1879 року на основі передсмертної фотографії

Помер Людвік Страшинський у віці 51 року в Житомирі 23 січня 1879 року. Похований на житомирському римо-католицькому цвинтарі ксьондзом Карлом Недзялковським 25 січня. Дітей не залишив.

Пйотр Якса-Биковський у некролозі написав: «Невблаганна смерть завдає нам великої втрати, залишаючи нам, як сумну солодкість горя, судити лише про важливість цієї втрати, у викресленні активного життя митця, передчасно згаслого для мистецтва... Він помер, як боєць у проломі, твердий проти куль долі, з тілом ураженим хворобою, але з незломленим і чистим розумом... Мир цій стражденній душі, яку Бог більше не береже в цій долині страждань і розчарувань!»