Фотоархів

Поштівки

Культура

Новини

Мапи та інфографіки

Реконструкція

Колекціонування

Документи

Бібліотека

Книжкова полиця

Преса

Пам’ятники та знаки

Відеотека

Житомирщина історична

Уродженці Волині-Житомирщини – абсольвенти Української Господарської Академії в Подєбрадах (1927–1932 рр.)

Після поразки визвольних змагань 1917–1921 рр. значна частина української суспільно-політичної еліти та військовики опинилися у вимушеній еміграції, що спричинило до самоорганізації та активної діяльності нашої діаспори в ряді європейських держав.

Надзвичайно вагомий внесок для освітнього зростання українських емігрантів зробила Українська Господарська Академія в м. Подєбради у Чехо-Словаччині.

Проіснувала академія з 1922 до 1935 р., надавши своїм студентам шанс отримати якісну вищу освіту. З-поміж спудеїв УГА чисельно виокремлювалася група колишніх військових УНР, для яких зі втратою власної держави та після інтернування настали важкі часи. Опинившись перед новими випробування долі, ветерани військово-революційного протиборства з захопленням сприймали можливість отримати вищу освіту та новий фах, щоб налагодити своє життя та подбати про власні сім’ї.

УГА стала основою для виховання нової генерації освічених українців, яким почуття національної свідомості та прагнення незалежної державності України було привите патріотичним зростанням в ході революції.

Загалом закінчили повний курс навчання в УГА та отримали титул інженера 559 осіб, з яких у 1927–1932 рр. 18 випускників становили уродженці Волині-Житомирщини.

Житомирянка Тамара Петрів залишила цікаві спогади «Наша Alma Mater» – свої враження від навчання в УГА. Спогади було видруковано у Нью-Йорку в 1959 р.

Окрім спогадів Т. Петрів, які подаємо нижче, розглянемо життєписи випускників УГА, які були уродженцями Волині-Житомирщини.


Наша Alma Mater

Є декілька Високих Шкіл світової слави й люди, що закінчили котрусь з них, завжди цим пишаються. Авреоля слави такої школи йде з ними протягом всього їхнього дальшого життя, хоч самі вони можливо були пересічнішими з пересічних студентів.

Але я не певна, чи ми, подєбрадські інженери, усвідомлюємо собі, яку єдину в свойому роді високу школу ми закінчили. Єдину і неповторну. Й що теж можемо й мусимо з нашої школи бути горді, може й більш, ніж хто інший.

***
Подєбради... Невеличке чеське місто – колишній осідок чеського короля Юрія. Відкрите на початку цього століття джерело цілющої води – «Подєбрадки» – перетворило його в дешевий курорт. В літні місяці місто живе повним життям. Приїздять lazenske hoste. Ними переповнені готелі й парадні кімнати в невеличких, гарних віллах, які всю зиму стояли порожні. В парку грає щодня музика, відкриваються літні ресторації, кавярні, кіна та театр посилюють свою чинність.

«Гості» п’ють ретельно «Подєбрадку», приймають цілющі купелі, гуляють в парку й у великій тінистій «Оборі», оглядають замок, що стоїть на самому березі Лаби й восени повільно зникають. Кінець сезону. Місто пустіє. Життя завмирає до слідуючого літа.

Подєбрадці люблять це своє дрімотне, спокійне життя. Не спішучи, приводять до ідеального порядку парадні кімнати, підраховують прибутки й задоволено їздять до близької Праги розважитись й поробити відповідні закупи, на які вони собі тепер можуть позволити.

Цьому сонному місту, де зимою по притрушеній снігом площі навколо пам’ятника королеві Юрію поважно ходять галки й де-не-коли проїде якесь авто, й не снилось, що доля йому судила стати університетським містом, а сталось...




 
Подєбради наповнились чужими, цілком іншими ніж за купелевого сезону людьми, переважно молоддю. Подєбрадчани оглядали їх здивовано, вслухуючись в таку подібну, але чужу мову. Ожив замок. Його квадратове подвір’я заповнилось студентством. Розгорнулись кабінети, лабораторії, бібліотеки. Для авдиторій були відведені всі великі залі міста: заля засідань Маґістрату, Повітової Управи, залі готелів. Веселі, говірки, може навіть занадто галасливі юрби студентів переходили з одного приміщення в друге, торуючи центральну площу в ріжних напрямках. Вони заповнили всі вільні приміщення. Подєбради ожили в неположений час. Українська Господарська Академія стала центром життя міста, а для нас чеське оточення було лише тлом, на якому розгорталась наше власне академічне й взагалі українське життя.

Почались ріжні імпрези. Як яскрава блискавка пролетів перший репрезентативний баль. Під дириґуванням Андрія Чехівського (рідний брат прем’єра В. Чехівського), а потім талановитої помічниці О. Кошиця – Платоніди Щуровської-Россіневич повстав великий мішаний хор, на концерти якого приїздили визначні чеські музики – Л. Єржабек, Ферстер, Я. Кржічка й інші, й який скоро став членом знаменитого чеського «Глаголю».

В одному чеському романі, автора зараз не пригадую, згадуються Подєбради того часу. Там є така фраза: «коло брами замку стояли люди сумнівної елеґантности (pochybne elegance) студенти Української Академії». Не заперечую, що може вони й не мали тієї відповідної елеґантности, але це в переважаючій більшості була молодь, яка щойно скинула військову уніформу, яка в огні й бурі революції боронила Батьківщину від ворога. Може й не лежали на них добре цивільні одяги, а краватки не були припасовані добірно, зате вони всі горіли завзяттям боротьби, для них і наука в Академії була лише етапом в цій боротьбі – придбанням нового роду зброї. Вони запопадливо студіювали, але відчувалось, що коли б створилася відповідна кон’юнктура, вони не задумались би знову схопити кріс у руки. І хоч ділились на ріжні партії й групи, але для всіх однаково дорога була Україна. Україна – як конкретна, реальна мета і як ідеал-символ.

Питаю себе – де, яка Висока Школа мала або має такий склад студентства?



 
А професура! Одна за другою проходять передо мною постаті наших професорів і з віддалі 30 років бачу я, які визначні люди це були. Не кажучи про те, що багато з них по своїй ерудиції й хисту могли зайняти почесне місце в професорському складі кожної Високої Школи, це були історичні постаті: члени Уряду УНР, Кубанської Ради, визначні громадські, політичні й культурні діячі. Багато з них вже закінчили свій життьовий шлях і імена їх записані золотими літерами в історії українських визвольних змагань й українського відродження. І знову питаю себе – де, яка Висока Школа мала або має такий склад професури? І чи не мусимо бути горді, що закінчили цю школу?

Кінчився Подєбрадський період існування Академії. Подєбрадські інженери розсипались по світі. Багато залишилось в Чехії, інші переїхали до Польщі, Румунії, Франції. Через 25 років нова світова завірюха знову зібрала їх на клаптику німецької землі – в старовинному німецькому місті Ратісбоні (Реґенсбурзі), де наша Alma Mater продовжувала існувати вже в своїй 2-й формації – УТГІ й куди зо всіх таборів з’їхались вони на свято 25-ліття. З’їхались, побачились і знову розлетілись по світі, вже в далекі, далекі краї. Є вони в Канаді, ЗДА, Аргентині, Бразилії, Парагваю, Венецуелі, в Австралії, а багато залишилось в Европі. І все меншає їх число. Але така школа, як наша, не могла не покласти на своїх вихованцях своєї печати. Мені здається, що подєбрадський інженер – це особливий тип людини. Не берусь його характеризувати, згадаю лише про те, що мені довелось чути від молодого хлопця, який мав нагоду пізнати багатьох подєбрадських інженерів під час перебування в Німеччині. Я думаю, – сказав він, – що коли ми будемо мати більше людей типу подєбрадських інженерів, то у відповідний мент Україна без сумніву виборе свою незалежність.

Уродженці Волині-Житомирщини – абсольвенти, що закінчили повний курс навчання в УГА та отримали титул інженера

Агрономічний відділ з титулом інженера-агронома:


1. Маньківський Володимир (народився 8 червня 1897 р. у м. Житомирі) – 1929 р.

2. Федорів Максим (народився 21 квітня 1900 р. у м. Черняхові) – 1929 р.

Лісовий відділ з титулом інженера-лісівника:

3. Євтушенко Микола (народився 7 лютого 1894 р. у м. Новограді-Волинському) – 1928 р.

4. Гайдай Олександр (народився 12 серпня 1896 р. у м. Житомирі) – 1929 р.

 
У 1916 р. закінчив Житомирську чоловічу гімназію. Далі – студент юридичного факультету Київського університету Св. Володимира. На початку 1917 р. полишив навчання та вступив до РІА. Учасник Першої світової війни. На початку 1918 р. в ранзі хорунжого звільнився зі служби та поновився в університеті.

Учасник боїв у складі Житомирської юнацької школи. У листопаді 1920 р. перейшов Збруч і був інтернований у Ланцуті. З 1921 р. проживав на Волині та Галичині.

Член Леґії Українських Націоналістів у Подєбрадах.

20 жовтня 1961 р. нагороджений пам’ятною відзнакою «Воєнний Хрест Української Народної Республіки». Цього ж року отримав військову нагороду «Хрест Симона Петлюри».

5. Якимчук Іван (народився 24 лютого 1897 р. у с. Горопаї, нині – Любарського району Житомирської області) – 1930 р.

6. Стельмашенко Іван (народився 27 січня 1899 р. у с. Яроповичі, нині – Андрушівського району Житомирської області) – 1932 р.

Підстаршина Дієвої Армії УНР, піхота – хорунжий. Брав участь у Першому зимовому поході. Лицар Залізного Хреста УНР (єдина бойова відзнака Армії УНР; повна назва – «Залізний хрест за зимовий похід і бої») – орден отримав у 1921 р.

Хеміко-технологічний відділ з титулом інженера-технолога:

7. Лапчинський Микола (народився 2 листопада 1898 р. у м. Житомирі) – 1927 р.

8. Яковенко Ераст (народився 22 жовтня 1898 р. у м. Новограді-Волинському) – 1927 р.

 
Гідро-технічний відділ з титулом інженера-гідротехніка:

9. Фещенко-Чопівський Микола (народився 28 листопада 1899 р. у с. Вчорайше, нині – Ружинського району Житомирської області) – 1927 р.

У 1918 р. закінчив Радомисльську чоловічу гімназію. До лютого 1919 р. навчався на фізико-математичному факультеті Університету Святого Володимира.

Учасник Визвольних Змагань. 26 березня 1919 р. пішов добровольцем в Армію УНР. Інтернований 21 листопада 1920 р. Молодший старшина 27-го Чортомлицького кінного полку, козак 1-ї Запорозької дивізії, заступник командира.

Під час Другої світової війни, в 1942–1943 рр. у м. Вінниці – командир 109-го куреня Української служби порядку. У травні 1943 р. за бої проти диверсійного загону О. Сабурова під м. Овручем нагороджений відзнакою з мечами (2-го класу) за хоробрість для представників східних народів. Також під час війни в ранзі майора був членом Української Національної Армії.

На новому поселенні в Америці впродовж довгих років був членом українських організацій та установ у м. Чикаго, член 114-го Відділу УНСоюзу в Чикаго. До 28 січня 1967 р. – голова Станиці Союзу Українських Ветеранів в США (СУВА) у м. Чикаго.

Брав активну участь в діяльності української громади у м. Фініксі.

Помер 17 лютого 1983 р. у м. Фінікс (штат Арізона, США). Осиротив дружину Калисту, сина Володимира з дружиною Євгенією та онуків Євгена й Данила.

10. Пархоменко Григорій (народився 24 травня 1895 р. у м. Радомишлі) – 1928 р.

Піхота – хорунжий Дієвої Армії УНР.

11. Чернявський Євген (народився 7 квітня 1894 р. у м. Бердичеві) – 1928 р.

Хорунжий Дієвої Армії УНР, артилерія – сотник.

Економічно-кооперативний факультет з титулом інженера-економіста:

12. Гришко Григорій (народився 5 грудня 1893 р. у с. Кам’яний Брід, нині – Баранівського району Житомирської області) – 1927 р.

У 1911 р. закінчив 5-й клас Житомирської чоловічої гімназії.

З 1913 р. служив у 51-му Литовському полку. Учасник Першої світової війни. Переведений до артилерії 3-го запасного козачого дивізіону в Донській області. У 1917 р. закінчив Одеську військову школу.

Брав участь в українізації 49-го полку в Одесі, з якого сформований 2-й Гайдамацький козацький полк. Взявся до українізації 5-го мортирного артилерійського дивізіону. У листопаді 1917 р. – січні 1918 р. – голова Одеської військової ради. Козак кінно-гірської батареї Запорозького коша (потім – молодший старшина). З листопада 1918 р. – командир Окремої легкої батареї Запорозького корпусу (до 1919 р.) Був молодшим старшиною 1 батареї кінно-гірського дивізіону.

Учасник Першого Зимового походу. Нагороджений Залізним хрестом. У 1920 р. після походу призначений командиром Запорозької артбригади, з якою інтернований поляками у листопаді 1920 р.

У таборі заснував школу грамоти для козаків, де вчителював до липня 1921 р. У 1931–1937 р. працював договірним учителем та шкільними інспектором у Карпатській Україні.

13. Криштоф Яків (народився 20 жовтня 1900 р. у с. Меленці, нині – Любарського району Житомирської області) – 1927 р.

14. Ржевуцький Віктор (народився 5 жовтня 1901 р. у м. Овруч) – 1927 р.

Навчався у 2-й Київській класичній гімназії, в 1914–1919 рр. – Черкаській державній гімназії. З травня 1920 р. в Армії УНР, козак 6-ї гарматної бригади 6-ї Січової дивізії Армії УНР, хорунжий Армії УНР. Інтернований у польський табір у Щипйорно.

15. Панасенко Лавро (народився 2 вересня 1895 р. у с. Базар, нині – Народицького району Житомирської області) – 1928 р.

Сотник 6-ої Січової стрілецької дивізії Армії УНР. 1 березня 1963 р. нагороджений пам’ятною відзнакою «Воєнний Хрест Української Народної Республіки».

Помер 27 вересня 1963 р. у м. Балтиморі (штат Меріленд, США). Похований на Українському Цвинтарі Святого Андрія у м. Саут-Баунд-Бруку (штат Нью-Джерсі, США).

Цвинтар створено у 1954 р., він є єдиним українським пантеоном у США з майже 10 тис. поховань відомих українських державних, політичних, військових, культурних та релігійних діячів. У 1965 р. над цвинтарем побудована церква Святого Апостола Андрія Первозванного, присвячена пам’яті жертв Голодомору 1932–1933 рр. в Україні. Меморіальним комплексом особисто опікувався митрополит Мстислав (Скрипник), ієрарх Української автокефальної православної церкви у США (згодом – Патріарх Київський і всієї України). Свого часу сюди були перевезені останки видатних українців з Польщі, Чехословаччини, Німеччини та інших країн світу. 


16. Чубенко Олександр (народився 4 серпня 1896 р. у м. Радомишлі) – 1928 р.

У 1909–1916 рр. навчався у Радомисльській чоловічій гімназії. У 1916 р. вступив на фізико-математичний факультет Київського університету, однак навчання перервав, оскільки був призваний до військової служби в РІА. Останнє звання у РІА – прапорщик.

З весни 1918 р. – старшина Запорізького кінно-гірського гарматного дивізіону Армії УНР, Армії Української Держави, військ Директорії, Дієвої армії УНР. У 1920–1922 рр. – командир 2-го дивізіону Окремої кінно-гірської гарматної бригади. Підполковник. Після закінчення навчання в академії виїхав на підконтрольну Польщі Волинь, працював інженером. Заступник голови правління Спілки інженерів і техніків українців-емігрантів у Польщі (профспілка діяла у 1927–1939 рр. та була найбільшою організацією українських інженерів – нараховувала 174 члени). У 1942 р. був заарештований нацистами та, очевидно, страчений.

17. Сціборський Микола (народився 28 березня 1897 р. у м. Житомирі) – 1929 р.

Видатний теоретик українського націоналізму. Детальніше про нього можна прочитати на нашому сайті у статті Ю. Артюшенка «Леґія Українських Націоналістів».

18. Петрів Тамара (народилася 18 квітня 1895 р. у м. Житомирі) – 1932 р.

Громадська діячка. Дружина генерала Армії УНР Всеволода Петріва. У подальшому продовжимо знайомити читацьку аудиторію з постаттю Т. Петрів та опублікуємо її спогади про революцію.

Підготував Сичевський А.О.

Фото: з зібрання автора, Michal Louč, Ondřej Kořínek, Zdeněk Fiedler, turistika.cz, warmemorial.ucoz.ua

Немає коментарів:

Залишіть ваш коментар:

Наша сторінка у Facebook

Наш канал у Telegram

Наша сторінка у Twitter

Наша сторінка в Instagram

Логотип нашого видання

Пошук на сайті

Site Translator

Мапа відвідувань

free counters

Стистика переглядів

Лічильники та каталоги

каталог сайтів
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання