В другій половині ХІХ – на початку ХХ століття згубні антисемітські закони та напади на єврейські громади і власність призвели до виселення євреїв з Польщі та Російської імперії. Ті, хто рятувався від гніту, часто сподівались почати нове життя на Заході. У 1880-1920-ті роки мільйони євреїв були змушені полишили свої домівки. Багато мігрантів зі Сходу спочатку приїхали до Англії в пошуках можливості заробити достатньо коштів, щоб заплатити за перетин Атлантичного океану та дістатися до Америки. Близько 1903 року чоловік на ім’я Гарріс (він же Герш) та його жінка Ребекка були частиною цієї великої міграції. Перший син Гарріса та Ребекки Гаєцьких, народжений в лондонському Іст-Енді, був батьком Стена Гетца, одного з найбільш відомих саксофоністів в історії джазу.
На Захід, до Лондона, дідусь та бабуся Стена Гетца перебралися у 1903 р. Вони поселилися у багатокультурному районі Іст-Енда – Уайтчепелі (на вулиці Ромфорд, 92), де дід Стена розпочав кравецьку справу та володів власною крамницею.
Первісток Гаєцьких Ал, батько Стена Гетца, народився в Лондоні 24 липня 1904 року. За ним у Лондоні народився Філ (Пінкус) у 1906 році та ще один хлопчик Льюїс – в 1908 році, який помер під час епідемії 1910 року. В Лондоні Гаєцькі не афішували свого етнічного походження, а в документах записувалися росіянами.
Цікаво, що «Англійський та уельський шлюбний індекс 1837–1915 рр.» фіксує Гарріса Гаєцького, який одружився на Ребеці Катлервській у жовтні 1903 року в районі Старого міста Міл Енд (Лондон), що знаходився недалеко від Уайтчепеля.
У Генеральному реєстровому бюро Англії та Уельсу є копія свідоцтва про шлюб Гарріса Гаєцького та Ребекки Катлервської. Ні Гарріс, ні Ребекка не підписували документу, а поставили «кікель» (коло) – знаки нареченого і нареченої. У документі сказано, що вони одружилися 18 жовтня 1903 року, батько холостяка Гарріса теж був кравцем на ім’я Джастін Гаєцький. Батько Ребекки названий Хайменом Катлервським, за професією – мідник. Свідоцтво про шлюб також говорить, що шлюб був «урочистим» і відбувся у Східній Лондонській синагозі.
Сім’я працювала кравцями, щоб заробити на переправу до Америки і нарешті Гаєцькі відплили до Нью-Йорка в 1913 році.
Записи на острові Елліс містять список або ж «маніфест» іноземних пасажирів порту. У цьому списку вказані Гарріс, 36 років, Бекіл (так у документі), 32 років, Алекс, 8 років, і Піні, 6 років, Гаєцькі. Записано, що вони були росіянами, а їхня «раса» – «євреї».
У т. зв. маніфесті також зазначено, що Гарріс Гаєцький народився в Житомирі, а його дружина у Єлисаветраді (нині – Кропивницький). У червні 1913 року родина Гаєцьких мала 100 доларів готівкою і, хоча деякі пасажири вказали, що самі сплатили за переїзд, зазначалося, що вартість проїзду для Гарріса та його родини заплатив брат. Крім того, у маніфесті вказано, що в Нью-Йорку їх чекали троє братів та сестер.
В Америці у житті Гарріса та його синів відбулися кардинальні зміни. Гарріс тепер був записаний як Гаррі Гетц. Ребекка померла в 1917 році, народивши свого четвертого сина Бенджаміна у Філадельфії 25 серпня. Гаррі вдруге одружився на Розі Борац у Філадельфії в 1918 році.
У 1925 році в Філадельфії перший син Гаррі та Ребеки Олександр (Ал) женився на Голді Ямпольській, яка так само походила із сім’ї єврейських емігрантів з України. 2 лютого 1927 року в лікарні Святого Вінсента у Філадельфії, штат Пенсильванія, народився перший син Олександра та Голді. Вони назвали його Стенлі.
Сан-Дієго,
Каліфорнія, 1946 р.
Сім’я Гетц спочатку оселилася у Західній Філадельфії, але переїхала до Нью-Йорка після того, як дядько Стена сказав, що в Нью-Йорку для них є краща робота. Вони жили на нижньосхідній стороні Манхеттена, а потім переїхали до Східного Бронкса, кримінального району, відомого навіть за межами США.
Батько Стена частенько бував безробітним. Мати Стена була людиною більш вимогливою і підштовхувала свого сина до навчання. Вона сподівалася, що він стане лікарем чи професором.
Одного спекотного літа у Бронксі Стен захопився плаванням в Кротон Парк. У цьому ж парку він продавав насіння соняшнику у пакетиках по два центри.
Стен протягом усього життя захоплювався плаванням і причиною, чому він вирішив навчитися гри на фаготі, було те, що в школі Джеймса Монро відкрили групу з вивчення цього інструменту, а прийняття до школи включало можливість відвідувати й їхній басейн, в якому він дуже хотів купатися.
Стена приваблювали музичні інструменти і він докучав людям, поки не міг спробувати будь-який інструмент, що потрапляв на його погляд. Він грав на гармоніці у 12-річному віці. Ранні ознаки його вродженого таланту стали очевидними завдяки здатності грати нові мелодії, які він почув, виконуючи їх на фортепіано чи на гармоніці. Він мав фотографічну пам’ять, а також інстинктивне почуття висоти та ритму.
16 лютого 1940 року тато купив йому альт-саксофон за 35 доларів. Стену було 13 років. Він згадував: «У моєму районі моїм вибором було: або бути ледарем, або ж взагалі втекти звідти. Тож я став музичною дитиною, займаючись вісім годин на добу. Я був гіперчутливою дитиною. Я практикував гру на саксофоні у ванній кімнаті, а квартири були так близько, що хтось кричить: «Заткни цю дитину!», а моя мати кричить: «Грай голосніше, Стенлі, грай голосніше!» Він щотижня брав уроки гри на саксофоні у відмінного місцевого вчителя Біллі Шейнера.
У вересні 1941 р. Стен був прийнятий до Загальношкільного оркестру Нью-Йорку. Вступ до оркестру дав йому можливість приватних, безкоштовних занять у викладача з Нью-Йоркської філармонії, фаготиста Саймона Ковара. У цей час він також почав грати на місцевих концертах. Йому платили близько трьох доларів за ніч. У 14 років він заощадив достатньо грошей, щоб придбати тенорський саксофон.
У грудні 1942 року підбадьорений старшими музикантами з місцевих колективів, які визнали його талант, Стен був найнятий Діком Роджерсом, щоб грати в «Roseland» за 35 доларів на тиждень.
Його оцінки почали знижуватися, коли він працював більше і незабаром Стен кинув школу. Шкільні працівники вручали Роджерсу звернення з вимогою повернути хлопця до навчання. Стена відправили назад до класу, але це було безглуздо. Стен вже знав, що хоче робити і як заробляти на життя.
14 січня 1943 року він приєднався до «Musician’s Local 802» у Нью-Йорку. Друг порекомендував йому групу відомого тромбоніста Джека Тігардена. Стену запропонували полату 70 доларів на тиждень. Йому сказали спакувати свої речі і бути готовим поїхати з групою до Бостона наступного ж ранку.
Він повернувся додому, у квартиру в Бронксі, очікуючи на суперечки з батьками. Проте рідні підтримали його бажання. Батько сказав: «Іди! Христос! Стен, сімдесят доларів на тиждень! Я не можу заробити такі гроші за два тижні. І в мене так і не було роботи протягом місяця».
Стен розпочав гастролі з гуртом «Teagarden», але в Сент-Луїсі т. зв. «офіцери з прогулів» наздогнали його. Тігардену сказали, що якщо дитина збирається продовжувати працювати з ним у колективі, він повинен стати його опікуном. Батьки Стена погодилися на цю домовленість.
Гетц про Тігардена згадував: «У перші роки на мене найбільше вплинула робота з Джеком Тігарденом. Для мене це був дуже хороший вступ до професійної музики. Тігарден був чудовим музикантом. Його гра – позачасова – і це логічно».
За своєю природою Гетц був надзвичайно неоднозначною особистістю. У 15 років він курив цигарки з розрахунку одна пачка на день. Він також виявив, що алкоголь допомагає знизити його тривожність, тому щовечора напивався.
Дні Стена з гуртом «Teagarden» закінчилися в 1944 році, коли йому було сімнадцять. Група була в Каліфорнії і Стен хотів залишитися там. У місті Стену заборонили грати протягом 90 днів, тому він продавав у магазині чоловічий одяг. Стен попросив, щоб його батьки та брат переїхали до нього. Зрештою вони жили в одній кімнаті.
33-річний лідер групи Стен Кентон найняв Гетца за 125 доларів на тиждень. Кентон працював з Бобом Хоупом над його популярним радіошоу, яке кожного вівторка вночі збирало аудиторію до 20 мільйонів слухачів. Група Кентона працювала в Каліфорнії, граючи на військових базах.
У липні 1944 року набільшим хітом групи стала пісня «And her tears flowed like wine».
У колективі Кентона було кілька музикантів, залежних від героїну. Взявши до уваги, скільки Гетц випивав щовечора, один із них «підсадив» його на наркотики.
Працюючи в гурті Кентона, Гетц уважно вивчав роботу свого кумира Лестера Янга. Дещо з його виконання він почав включати й у свою роботу. Через непорозуміння щодо актуальності нот Янга, Гетц вирішив залишити колектив Кентона у квітні 1945 р.
Після короткої зустрічі з Джиммі Дорсі, 18-річний Гетц приєднався до колективу Бенні Гудмена в жовтні 1945 року. З жовтня до грудня група Бенні виступала в нічному клубі Ньюарка, штат Нью-Джерсі. Стен регулярно їздив у Нью-Йорк і тусувався в клубі «Spotlite» на 52-й вулиці, щоб почути, як виступає Чарлі Паркер.
У цей час він також познайомився з Беверлі Бірн, вокалісткою гурту Джина Крупи та сестрою відомого тоді вокаліста Бадді Стюарта. Представники «Savoy Records» помітили Стена і підписали з ним контракт. Він створив «Swing Bop Quartet» і записав чотири мелодії з піаністом Хенком Джонсом, басистом Керлі Расселом та барабанщиком Максом Роучем («Opus de Bop,» «Running water», «Don’t worry ‘bout me», «And the angels swing»).
Стен і Беверлі одружилися 7 листопада 1946 року в Лос-Анджелесі.
Далі Сетн працював з колективом «Herman’s Second Herd» (лідер – Вуді Герман). У період з 22 по 31 грудня цей колектив записав чотирнадцять пісень, випустивши одинадцять з них. П’ять з цих одинадцяти стали хіт-синглами: «I’ve got news for you», «Keen and peachy», «The Goof and I», «Four brothers» (названі на честь саксофоністів Стена Гетца, Сержа Чалоффа, Зуота Сімса та Герба Стюарда) та «Summer sequence».
Стен виступає
разом з Діззі Гіллеспі у Каліфорнії, 1955 р.
У творчості Стена цього періоду відчувалися впливи його кумирів Лестера Янга, Чарлі Паркера та Декстера Гордона. Стен покинув групу Германа у березні 1950 року після трагічної аварії у поїзді біля Чікаго, коли під колесами потягу загинув старий кондуктор, який тільки вийшов на пенсію. Гетц став соло-виконавцем, отримавши шалений успіх у слухачів.
Оглядач Майкл Робінсон у 2014 р. писав: «Імпровізації Стена Гетца заряджаються інфекційними мелодійними формами та ритмами, силою, енергією, переконливою безперервністю, виразною глибиною і складністю, збалансованою простотою, що визначаються або освіжаючими, або піднімаючими волосся криками та трепетами… Рівень зосередженості та фізичної майстерності, необхідних для створення звуку та музики, яку Стен імпровізував, ніколи не помиляючись, – надзвичайні навіть серед інших майстрів джазу… Його контроль над диханням міг підняти вітрильники… Я все більше і більше слухаю Стена Гетца, коли налаштований на джаз. І не завжди потрібно вчитися чи надихатися, хоча це, безумовно, головна мотивація. Іноді йдеться лише про переживання чуттєвої музичної нірвани; музика, яка, здається, лунає без людського співрозмовника».
Повернувшись у Бостон в жовтні 1951 року, він записав «Live at Storyville» (2 частини) в бостонському клубі Джорджа Вайна.
11 березня 1952 року Стен записав «Moonlight in Vermont» і його аудиторія зросла. Він заробляв 1000 доларів на тиждень і майже все витрачав на героїн… Він продовжував свою кар’єру, незважаючи на звичку. Разом з Джиммі Рені він виконав «These foolish things remind me of you», «Stella by starlight» та «Thanks for the memory».
Під час одного з
виступів у 1950-х роках
Стен підписав договір з лейблом «Clef Records» Нормана Гранца в 1952 році. Було видано платівку «Stan Getz Plays».
Гранц відправив Стена на гастролі разом з компанією «Jazz At The Filharmonic» і все було чудово, поки поліція у Лос-Анджелесі не затримала його з наркотиками. Проте суддя дозволив Стену закінчити восьмиденну гастрольну поїздку з продюсером західного узбережжя Джином Норманом та піаністом Джорджем Шерінгом.
Він був дев’ять років на героїні і хотів зав’язати зі згубною звичкою, перш ніж потрапити до в’язниці. Стен ковтав барбітурати та пив різні напої, щоб зменшити неминучі симптоми відмови. Протягом усього туру він влаштовував бійки з іншими музикантами в автобусі. Мав проблеми з м’язовими судомами.
Хворим він зайшов у аптеку через дорогу від свого готелю, зробив вигляд, що має під пальто пістолет. Стен підійшов до аптекарки Мері Брюстер і сказав їй: «Дай мені капсулу морфіна. Не кричи. Якщо ти цього не зробиш, я виб’ю твої мізки». Вона спокійно обслужила двох клієнтів, один з яких, вийшовши, викликав поліцію. Повернувшись до Стена, вона сказала: «Дай мені побачити твій пістолет».
Стен вибіг з магазину і повернувся до свого готельного номера через дорогу. Потім він зателефонував і вибачався перед Мері: «Пробач за божевільну справу, яку я зробив. Я ніколи раніше подібного не робив. Я не прилипало. Я з доброї сім’ї. Я збираюся взяти на себе зобов’язання зав’язати в середу.» Брюстер запитує: «Чому б ти не взяв на себе це сьогодні?» «Я не можу. Якщо я не отримаю наркотики, я вб’ю», – відповів їй Стен.
Поліцейський розмовляв по телефону, прикидаючись лікарем і запитував чи може він допомогти. Стен розкрив історію свого життя. «Лікар» сказав, що прийде на допомогу. Зачинившись у своїй кімнаті, Стен намагався вбити себе, ковтаючи барбітурати. Через кілька хвилин поліція постукала у його двері…
Фотографія Стена на задньому сидінні патрульної машини промайнула у новинах. Через передозування барбітуратами його повезли до лікарні, де лікарі виконали екстрену трахеотомію, щоб врятувати йому життя. На наступний день увага журналістів була прикута до його ліжка. Стен пояснив, що почав зациклюватися на героїні близько року тому. Він розповів їм про своє сімейне життя з Беверлі та дітьми. Розповів про те, як посилав батькам гроші на проживання в Нью-Йорку. Він намалював картину люблячого сімейного чоловіка, який припустився жахливих помилок. Стен не зазначив, що його дружина також мала залежність від героїну. Стен був звільнений з лікарні для винесення вироку у попередній справі про наркотики в Лос-Анджелесі.
Стен Гетц грає в «Cosmo Alley», Лос-Анджелес, 1956 р.
Під час винесення вироку суддя промовив: «У вас є талант, сім’я та хороший досвід, але, незважаючи на дохід у тисячу доларів на тиждень, ви не тільки руйнуєте себе, але і ваша родина живе в плачевних умовах. Вони сплять на підлозі, коли ви подорожуєте в розкоші, витрачаючи гроші на себе».
Стен був засуджений до шести місяців в’язниці та трьох років умовного терміну. Спочатку його відправили до палати лікарні Лос-Анджелеса, де він почав детоксикацію. В цей же час дружина народжувала їхню доньку Беверлі.
За тим Стен був переведений до в’язниці в Лос-Анджелесі. Його звільнили рівно через півроку. Вперше у дорослому житті він був вільний від наркотиків та алкоголю. Йому було 27 років.
Через декілька днів після звільнення він вже виступав перед 6000-тисячною аудиторією, яка зустріла його громовими оваціями. Норман Гранц відправив його на гастролі. У грудні 1955 року він був відомим гостем-солістом групи «Count Basie».
Майкл Робінсон пригадував: «Були два випадки, коли я особисто почув Стена Гетца: один раз у клубі, а інший раз на більшому концертному майданчику… Мої індуїстські друзі іноді нагадують мені, що Бог є скрізь і в усьому. Ця концепція приходить до розуміння, коли згадується всебічна магія тону Стена того вечора; як «промок» простір, як божественне запашне рідке повітря, наповнивши кожен атом і кварк кімнати незбагненною тональною пишністю, ніби раптово перенесли нас до давньоіндійського палацу Акбара Великого, заваленого рубінами, смарагдами, золотом, шовком і сапфірами, що виходить на річку Ямуна з чудовим, освіжаючим вітерцем. Що я намагаюся сказати, те, що він мав неймовірно світлий тон, чому навіть Джон Колтрейн одного разу сказав, що кожен музикант бажає звучати як Гетц. Було також приголомшливо усвідомлювати, що повна яскравість і присутність звуку Стена наближаються лише до його найкращих записів».
Граючи у Вашингтоні, він зустрів за лаштунками 19-річну шведську аристократку Моніку Сілфверскіольд. Вона вчилася в Джорджтауні і відвідувала концерт з друзями.
В цей час з дружиною Стена трапилося лихо: рано вранці вона гуляла з обома дітьми біля будинку, як раптом на неї напав психічнохворий пацієнт, що вітк з лікарні. Її врятували поліцейські.
Стен домовився про переїзд сім’ї в Канзас. Коли Гетци вирушили у дорогу їхній друг, який був за кермом Том Кіллоу заснув – в аварії машину розкололо навпіл, водій загинув, а Беверлі та діти опинились у лікарні у дуже важкому стані.
Згодом, Стен вилетів до Швеції. У нього знову виникли проблеми з наркотиками… Недавня подруга Моніка вирішила, що її місією в житті буде піклування про Стена. Її заможна родина відправила їх разом до Африки, щоб він міг оздоровитись. Повернувшись до Швеції, вони одружилися, а потім повернулися до США.
Стен і Моніка переїхали до Лонг-Айленду. Колишня ж дружина Беверлі погодилася на одноразову грошову виплату. Стен продовжував стабільно працювати з Норманом Гранцем, записавши «Stan Getz with Oscar Peterson», «Mulligan Meets Getz» та «Stan Meets Chet».
Незабаром Моніка прилетіла додому до Швеції, щоб народити свою першу дитину. Стен вирішив переїхати до Данії. Стен і Моніка зняли віллу і оселилися з новою дитиною та іншими дітьми. Вілла знаходилася в маленькому містечку за межами Копенгагена під назвою Kungens Lyngby.
Стен приєднався до Андерса Дірупа у відкритті клубу «Монтмарт» в Копенгагені. Басист Оскар Петтіфорд приїхав до Данії, бо раса там не була великою проблемою. Гетц і Петтіфорд добре ладнали, багато інших прекрасних музикантів теж зупинилися в новому клубі. Стен з легкістю рухався по Європі, граючи на всіх джазових майданчиках.
Поки Стен жив в Європі, в США відбувся ще один музичний переворот. Підйом модального джазу, який виконували Майлз Девіс та Джон Колтрейн. Модальний джаз був викликом для музикантів, навчених виконувати більш структуровану мелодію на основі акорду. Стен відчував, що його швидко залишають позаду, але він тримався акордної музики.
Сильним ударом для Гетца була раптова смерть його доброго друга Оскара Петтіфорда від менінгіту у віці 37 років. Стен зіграв вигідний концерт для своєї дружини та родини, зібравши 4600 доларів. Він повернувся до Нью-Йорка, але його аудиторія зменшилася. Хоча він і створив чудову групу, їм не вдалося запалити жодного інтересу.
Дідусь Стена – Гарріс Гаєцький або Гаррі Гетц помер в 1960 році, у віці 83.
В цей час він звернувся до аранжувальника та композитора Едді Соутера, щоб розпочати роботу над проектом, який, на його думку, був найважливішим записом його життя – альбомом «Фокус» (1961 р.).
У середині його записів від інсульту померла 54-річна мати Голді. Він пропустив перші сесії альбому «Фокус», коли був присутній оркестр, тож йому довелося носити навушники в студії та слідкувати за записаними партитурами, імпровізуючи над ними, але Стен не міг чітко почути себе через головний убір.
Стен завжди говорив: «Запис, яким я найбільше пишаюся, – це «Фокус». Це було одне пекло зусиль, щоб узгодити ці струни, не написана музика, а лише партитура, перенесена в мій ключ. Я слухаю цей запис і відчуваю гордість».
Продовження читайте вже незабаром у другій частині статті «Джонсон, Картер, «Grammy». Гра до останнього подиху».
Автор: Валентина Сичевська
Немає коментарів: