Культура

Поштівки

Публікації

Мапи

Реконструкція

Колекціонування

Документи

Бібліотека

Книжкова полиця

Преса

Пам’ятники та знаки

Відеотека

Житомирщина історична

Пишні гуляння, повсякденне життя еліти та масонські інтриги на Волині-Житомирщині у першій чверті ХІХ ст.



Доволі часто від наших співгромадян можна почути критику, звісно ж не безпідставну, в сторону правлячої еліти щодо їхнього розтринькування бюджетних та власних коштів задля власного «блага» та проведення розгульного дозвілля в найрізноманітніших формах. Однозначно, образ невиправних гультяїв та бабіїв міцно закріпився за частиною нашого політичного бомонду. Зрештою чергові вибори і очікуваний перерозподіл посад поміж колом наближених та довірених осіб варто було б розглянути й в історичній ретроспективі. Факти вкотре засвідчать, що деякі політики вміло перенесли звичаї та традиції політичних махінацій, які, на жаль, мали місце в попередні століття.

Перш за все, хотілося б звернути увагу на систему вибору предводителів (очільників) дворянства Волині-Житомирщини на початку ХІХ ст. Так, у 1805 р. за результатами виборів дворянство Житомирського повіту очолив Мартин Букар. За посаду губернського предводителя розгорнулася боротьба між колишнім овруцьким предводителем, генералом Михайлом Корженьовським, який за спогадами очевидця «всіх поїв, цілував і форсував скільки можливо» та Станіславом Ворцелем.


Польські шляхтичі на Волині-Житомирщині. Унікальна французька гравюра ХІХ ст. Художник – Ахілл-Луї-Жозеф Сіруі. З колекції Сичевського А.О.


Під час виборів губернського предводителя противники Михайла Корженьовського вирішили задобрити і переманити шляхту Овруцького повіту. Для цього їх запросили у буфет, де було подано 50 пляшок шампанського та пунш. В результаті переміг Ворцель, а Корженьовський набрав менше 1/3 голосів.

Для розуміння життя верхівки Волинської губернії якнайкраще підходять сюжети з житомирського періоду губернаторства Михайла Комбурлея.

З серпня 1806 р. волинським губернатором було призначено нащадка греків, які осіли в м. Ніжині, колишнього курського губернатора, таємного радника Михайла Комбурлея.

На другий же день свого приїзду Михайло Комбурлей організував «барський» обід, на який подали відмінні вина, а після трапези всі сіли грати в карти.

Волинські губернатори тримали в аренді маєток у селі Слобідці поруч з Житомиром. Сюди ж приїхала й дружина новопризначеного губернатора Анна, уроджена Кондратьєва, Комбурлей. На честь її приїзду тут організували обід для 60 осіб. З губернаторшою приїхала надвірна інструментальна музика і 120 півчих та безліч прислуги: 16 лакеїв, чотири камердинери, декілька гайдуків, які їздили за каретою.

Узимку 1806–1807 рр. в Житомирі почалося «веселе» життя. Під час Масляної Комбурлей дав обід і великий бал у неділю, Ворцель – у вівторок, князь Четвертинський – у четвер.

Цієї зими Житомир був сповнений заможними приїзжими, у місті гостювали Бєлінський, Хлонєвський, князь Казимир Любомирський, Ян Тарновський та інші, загалом до 30 осіб. Всі вони давали пишні сніданки. Шляхтичі аж розгублювалися, куди їм піти. З Одеси кожні п’ять-шість днів привозили устриці, голандські сири та сельді, візігі, осетрів, стерлядь.


Портрет Михайла Комбурлея 1790-их рр. Художник невідомий. З зібрань Одеського художнього музея


Губернатор завжди обідав о другій годині і був радий некликаним гостям, яким обовязково подавали горілку та закуску. Варто відзначити, що до приїзду Комбурлея місцева польська шляхта не вживала горілки.

У губернаторському домі проходили азартні ігри – бостон і віст на восьми та більше столах. За одну гру в карти платили три рублі сріблом. Прислуга Михайла Комбурлея щорічно тільки з карт отримувала доходу 12000 рублів сріблом.

Польська шляхта дуже полюбляла карточні ігри. Так, предводитель дворянства Станіслав Ворцель і вдень, і вночі грав у бостон як вдома, так і в гостях. Відмовлявся він грати тільки у фараон, оскільки постійно програвав. Матеуш Радзивілл з Бердичева та Домбровський у карти завжди програвали, проте набирали кошти вдома і знову поверталися до гри.

За вечерею Комбурлей пригощав гостей вином, в тому числі угорським – «масляч».

Волинські шляхтичі припіднесли Комбурлею дорогоцінний подарунок – золоту, обсипану брильянтами, табакерку, яка коштувала 5000 червонців. Проте, не дивлячись на лояльність місцевої польської шляхти, Михайло Комбурлей змінив усіх коронних чиновників та привіз своїх.

Один з приїжджих чиновників Комбурлея почав писати статистично-соціологічний опис Волині. У ньому він виставив польську шляхту, як своєрідних готентотів (одна з найменш культурних народностей Південно-Західної Африки). Сучасник згадував: «Усе обпльоване і висміяне, життя і устої, із злістю і безглуздо». Як наслідок, одного разу вночі шляхтичі зупили цього чиновника і дали йому сто «виховань», щоб він не писав нічого подібного.

Коли у 1806 р. Наполеон погрожував прусському королю, російський імператор Олександр І, як союзник, пообіцяв допомогу Пруссії. Польські шляхтичі Волині-Житомирщини зголосилися підтримати Олександра І та виконали підряд на заготівлю хліба. У кампанії взяли участь такі роди: Ворцель, Четвертинські, Тарновські, Букар, Гачинські, Понінські, Домбровські, Охоцькі, Чайковські. Всі вони понесли великі збитки, виконуючи підряд. Так, Домбровський і Понінський втратили по 100000 злотих, Букар втратив всі кошти – 150000, з яких до 50000 викрав його повірений Строжевський. Від імператора Олександра І шляхтичі отримали подячний рескрипт.

Дружина Комбурлея не любила польок, звинувачуючи їх в тому, що вони заграють з її чоловіком. І такі підозри не були безпідставними, лишень на одну коханку губернатор витратив до 100000 злотих. Свій смуток дружина Комбурлея виливала у частеньку гру в карти.

Чільні позиції в політичних процесах губернії відігравали масони. У Житомирі дві масонські ложі – для чоловіків та жінок – «Розвіяний морок» і «Схід Житомирський» заснував Франц Гінч ще в 1786 р.

Гінч був молодим лікарем, який отримав освіту у Кракові. Його влада над масонами поширювалася на Київське воєводство. Жіночу ложу очолила мадам Вальц. Однак, не дивлячись на те, що Гінч був чесною людиною, впливу у суспільстві не мав, оскільки не був поміщиком.

За царювання царя Павла І житомирські ложі перейшли до конспіративної діяльності, офіційно вважалося, що вони припинили існування.

У 1814 р. в Житомирі знову була «відкрита» ложа. Її венераблем (головою) став офіцер колишніх польських військ Л. та зять Гінча. Нова дирекція ложі заохочувала до вступу багату молодь. Ложа зробила спробу втягнути в свою організацію губернатора, генерал-майора Варфоломія Гіжицького. Проте він ухилився від такої участі, зате обіцяв сприяти діяльності масонів. До діяльності ложі були залучені поміщики: Букар, Прушинський та Віслоцький. Разом з зятем Гінча вони склали т. зв. «квадріумвірат», що діяв з достатнім успіхом.

Ложа настільки вміло плела плітки, що навіть розсварила губернатора Гіжицького з віце-губернатором Костянтином Снарським.

У 1818 р. Варфоломій Гіжицький домігся усунення Снарського з посади. Віце-губернатором призначили волинського поміщика німецького походження, графа Філіпа Плятера, масона, посвяченого у Варшаві. Гіжицький підтримував його, оскільки цінував у ньому розум, таланти, а також те, що він відмовився бути членом житомирської ложі, як такої, що мала несолідну репутацію. Проте і цю дружбу зруйнували житомирські масони.

Інтригантам вдалося нацькувати губернатора та його заступника одне на одного. Навіть дружині Гіжицького – графині Людвиці Ілінській вселили думку, що вона особисто ображена Плятером. Масони намовили Філіпа Плятера написати доповідну записку на Гіжицького у Петербург. Губернатор викликав Плятера на дуель «стрілятися».


Портрет Євстахія Сангушка. 1871 р., художник – Юліуш Коссак. З зібрань Краєзнавчого музея в м. Тарнув, Польща


У 1818 р. відбулися вибори на посаду предводителя дворянства, яку обійняв колишній польський генерал, чоловік графині Марії Чарторийської, Євстахій Сангушко. Ця кандидатура була схвалена губернатором. Проте житомирська ложа спромоглася протягнути свого кандидата на посаду президента другого департаменту. Ним став Понінський. Зять Гінча був радником Понінського і без проблем підписував у нього всі необхідні документи. Будинок Понінського перетворився у трактир – з 13 і аж до 3 години ночі там відбувалися пянки, а гра у карти йшла без перерви.

Один з учасників цих посиденьок згадував: «Люльковий дим заважав бачити людину на відстані аршина, а на столі завжди стояли пляшки, і бокал йшов у кругову до пізньої ночі. Хто би не зайшов, Понінський зараз же кричав: «Дайте рюмку! Здоровя ваше, милостивий пане! Прошу панів випити за здоровя».

За три роки у будинку Понінського було випито 99 бочок угорського і французького вина, а також великий об’єм вина, що виписувалося з міста Острога і Дубно. Також гостям завжди подавали портер та арак.

Це була епоха найбільшого впливу житомирської ложі. Дійшло до того, що масони намагалися розсварити Варфоломія Гіжицького та князя Сангушко. Це призвело до того, що дружина Сангушко виїхала з Житомира, а Євстахій бував тут вкрай рідко. Гіжицький розумів злі наміри ложі, але боявся приймати будь-які заходи проти неї.

У 1820 р. відбувалися вибори на посаду губернського предводителя дворянства. Одним з претендентів був поміщик, уродженець м. Коростишева, Густав Олізар, давній друг Гіжицького, член варшавської ложі. Але, враховуючи його відразу до житомирських масонів, потрапив у немилість останніх. Розуміючи важливість посади, вони почали зіштовхувати лобами Олізара і Гіжицького. Губернатор придерся до неформальностей на виборах і не затвердив обрання Олізара. Предводителем став волинський поміщик Вікентій Ледоховський.

Але і ця постать не влаштовувала житомирську ложу, яка знову задіяла свої старі механізми, створивши конфлікт між Гіжицьким і Ледоховським. З обох ворогуючих сторін до міністерств направлялися скарги і доповідні.

Варфоломій Гіжицький зненавидів Житомир та свою посаду через безкінечні інтриги, намагався не бувати у місті, його заміняв віце-губернатор Фрідріх Любомирський. Такий безлад тривав протягом 1823–1824 рр., допоки Гіжицький не подав прохання звільнити його від служби.

У 1825 р. у м. Таганрозі помер цар Олександр І. Після чого у Волинській губернії було заарештовано здебільшого членів житомирської ложі, губернського предводителя дворянства Петра Мошинського та ряд інших осіб. Втім, Гіжицького й надалі переслідували недоброзичливці. Помер він 25 квітня 1826 р. Хоча і був жонатий, нащадків не залишив.

Отже, провівши історичні паралелі можна з впевненістю стверджувати, що частина нинішньої верхівки мало чим відрізняється від своїх попередників з минулих епох, все ті ж нестримні потяги до надмірного збагачення та отримання посад будь-якими методами, а про дозвілля й подавно говорити.

Підготував Антон Сичевський

Немає коментарів:

Залишіть ваш коментар:

Наша сторінка у Фейсбуці

Логотип нашого видання

Пошук на сайті

Site Translator

Мапа відвідувань

free counters

Стистика переглядів

Лічильники та каталоги

каталог сайтів