Початок ХХ століття в Україні відзначився великими змінами та тяжкими випробування з якими зіштовхнулося населення. Однією із трагічних сторінок історії цього періоду був «Великий терор» – хвиля репресій, яка прокотилася всією країною в 1937–1938 роках.
На початку століття Вільськ входив до складу Пулинської волості, налічував 200 дворів, а загальна кількість населення в 1906 році становила 1318 осіб. Поблизу села розташовувалася єврейська колонія, а при в’їзді працювали шинок і торгові лавки, де торгували єврейські купці. Місцеві ремісники виготовляли різноманітні вироби, які користувалися попитом серед житомирян. Зокрема, гончар Федір Яценко оптом продавав свої виробив в місті торговцям, які займалися перепродажем. Дочка Федора – Марія Яценко була швачкою, пошитий нею одяг носили чи не всі жителі Вільська.
Повз село протікає річка Кам’янка. Кожен двір відзначався охайністю, хати зі солом’яним дахом були окрасою до 60–70-х років, квітучі сади та оброблені городи. У центрі була велика церква, куди кожної неділі приходили місцеві жителі та мешканці довколишніх сіл. Освіту здобували в місцевій школі, яка побудована в 1893 році.
Радянська влада вперше встановилася у Вільську в січні 1918 року, але її перебування було нетривалим, в наступному році була повторна спроба, яка зазнала невдачі. Остаточно закріпитися більшовикам вдалося в кінці 1920 року.
У 1928 році тут організували сільськогосподарську артіль, а вже в наступному році – колгосп «Жовтень». До кінця 1929 року населення села зросло до 2011 осіб. Проте колективізація, а згодом і Голодомор 1932–1933 років стали справжньою трагедією. За офіційними даними, від голоду загинуло 69 мешканців.
В 1937 році, у розпал сталінських репресій, судові процеси торкнулися 34 місцевих жителів.
Ці події стали частиною загальної політики терору, яку більшовики впроваджували з моменту приходу до влади, перш за все спрямованої на знищення «ненадійного контингенту», згодом утвердження культу особи вождя Й. Сталіна. Найбільша хвиля репресій припадає на 1937–1938 роки, коли каральна система досягла свого найвищого рівня. Даний період пов’язаний із наказом НКВС СРСР №00447, що визначав механізм масових арештів і страт, а також із постаттю М. Єжова, який очолив репресивний апарат та став символом цього трагічного часу.
Радянська влада вдалася до тотального терору, очищаючи як політичні кола, так і знищуючи звичайних громадян. Жертвами стали представники різних національних спільнот і верств населення: інтелігенція, селяни, робітники, військові, духовенство.
Використовуючи методи наклепів, примусових зізнань й катувань, радянська влада позбавила життя тисячі ні в чому не винних людей. Типовим було проведення арештів за першим же доносом, а також діяльність трійок НКВС які ухвалювали рішення – розстріляти, без суду та оскарження. За родичами жертв на довгий час закріплювалося клеймо «зрадників», їм було обмежено можливість влаштуватися на роботу та отримувати певні посади.
Зупинимося на особах, які почали реалізовувати політику знищення «ворогів народу». Одним із осередків цього терору був Черняхівський район, до складу якого входило село Вільськ, адже місцеві органи НКВС та прокуратури діяли як механізм для масових репресій. Відповідно до архівних справ, ключовими виконавцями каральних наказів були: Зуб – молодший лейтенант держбезпеки, тимчасово виконував обов’язки начальника 8 відділення Управління державної безпеки НКВС Житомирської області; помічник оперуповноваженого, сержант держбезпеки Молдованський; начальник Черняхівського районного відділу НКВС, лейтенант держбезпеки Лемберський; начальник Житомирського обласного управління НКВС, капітан держбезпеки Якушев; прокурор Черняхівського району Ленцевич. Допити свідків та звинувачених проводили працівники Черняхівського районного відділу НКВС: Фельдман, Савчук, Кириленко та Закалюк.
Ведучи мову про родинну історію, зосередимося на долі двох братів – Якова та Опанаса Мельників.
Мельник Яків Дмитрович народився 9 жовтня 1896 року в селі Вільськ. Був працьовитим господарем, мав власну землю та худобу. Перший шлюб взяв з дочкою місцевого священника Анастасією Федорівною, мали четверо дітей: Олександра (1920 р.н.), Павло (1922 р.н.), Леонід (1924 р.н.), Галина (1928 р.н.). Анастасія трагічно померла, залишивши його самого з дітьми та господарством. Удруге він одружився з Неонілою Йосипівною Рудківською (1911 р.н.) і в цьому шлюбі народилося ще четверо дітей: Леоніда (1932 р.н.), Анастасія (1933 р.н.), Ярослав (1936 р.н.) і Ніна (1937 р.н.).
На початку століття Вільськ входив до складу Пулинської волості, налічував 200 дворів, а загальна кількість населення в 1906 році становила 1318 осіб. Поблизу села розташовувалася єврейська колонія, а при в’їзді працювали шинок і торгові лавки, де торгували єврейські купці. Місцеві ремісники виготовляли різноманітні вироби, які користувалися попитом серед житомирян. Зокрема, гончар Федір Яценко оптом продавав свої виробив в місті торговцям, які займалися перепродажем. Дочка Федора – Марія Яценко була швачкою, пошитий нею одяг носили чи не всі жителі Вільська.
Повз село протікає річка Кам’янка. Кожен двір відзначався охайністю, хати зі солом’яним дахом були окрасою до 60–70-х років, квітучі сади та оброблені городи. У центрі була велика церква, куди кожної неділі приходили місцеві жителі та мешканці довколишніх сіл. Освіту здобували в місцевій школі, яка побудована в 1893 році.
Радянська влада вперше встановилася у Вільську в січні 1918 року, але її перебування було нетривалим, в наступному році була повторна спроба, яка зазнала невдачі. Остаточно закріпитися більшовикам вдалося в кінці 1920 року.
У 1928 році тут організували сільськогосподарську артіль, а вже в наступному році – колгосп «Жовтень». До кінця 1929 року населення села зросло до 2011 осіб. Проте колективізація, а згодом і Голодомор 1932–1933 років стали справжньою трагедією. За офіційними даними, від голоду загинуло 69 мешканців.
В 1937 році, у розпал сталінських репресій, судові процеси торкнулися 34 місцевих жителів.
Ці події стали частиною загальної політики терору, яку більшовики впроваджували з моменту приходу до влади, перш за все спрямованої на знищення «ненадійного контингенту», згодом утвердження культу особи вождя Й. Сталіна. Найбільша хвиля репресій припадає на 1937–1938 роки, коли каральна система досягла свого найвищого рівня. Даний період пов’язаний із наказом НКВС СРСР №00447, що визначав механізм масових арештів і страт, а також із постаттю М. Єжова, який очолив репресивний апарат та став символом цього трагічного часу.
Радянська влада вдалася до тотального терору, очищаючи як політичні кола, так і знищуючи звичайних громадян. Жертвами стали представники різних національних спільнот і верств населення: інтелігенція, селяни, робітники, військові, духовенство.
Використовуючи методи наклепів, примусових зізнань й катувань, радянська влада позбавила життя тисячі ні в чому не винних людей. Типовим було проведення арештів за першим же доносом, а також діяльність трійок НКВС які ухвалювали рішення – розстріляти, без суду та оскарження. За родичами жертв на довгий час закріплювалося клеймо «зрадників», їм було обмежено можливість влаштуватися на роботу та отримувати певні посади.
Зупинимося на особах, які почали реалізовувати політику знищення «ворогів народу». Одним із осередків цього терору був Черняхівський район, до складу якого входило село Вільськ, адже місцеві органи НКВС та прокуратури діяли як механізм для масових репресій. Відповідно до архівних справ, ключовими виконавцями каральних наказів були: Зуб – молодший лейтенант держбезпеки, тимчасово виконував обов’язки начальника 8 відділення Управління державної безпеки НКВС Житомирської області; помічник оперуповноваженого, сержант держбезпеки Молдованський; начальник Черняхівського районного відділу НКВС, лейтенант держбезпеки Лемберський; начальник Житомирського обласного управління НКВС, капітан держбезпеки Якушев; прокурор Черняхівського району Ленцевич. Допити свідків та звинувачених проводили працівники Черняхівського районного відділу НКВС: Фельдман, Савчук, Кириленко та Закалюк.
Ведучи мову про родинну історію, зосередимося на долі двох братів – Якова та Опанаса Мельників.
Мельник Яків Дмитрович народився 9 жовтня 1896 року в селі Вільськ. Був працьовитим господарем, мав власну землю та худобу. Перший шлюб взяв з дочкою місцевого священника Анастасією Федорівною, мали четверо дітей: Олександра (1920 р.н.), Павло (1922 р.н.), Леонід (1924 р.н.), Галина (1928 р.н.). Анастасія трагічно померла, залишивши його самого з дітьми та господарством. Удруге він одружився з Неонілою Йосипівною Рудківською (1911 р.н.) і в цьому шлюбі народилося ще четверо дітей: Леоніда (1932 р.н.), Анастасія (1933 р.н.), Ярослав (1936 р.н.) і Ніна (1937 р.н.).
 |
| 1925 р. Ліворуч Мельник Яків разом з дружиною Анастасією Федорівною |
 |
| 1930 р. Мельник Яків Дмитрович (1896 р.н.) зі своїми дітьми: Олександрою (1920 р.н.), Павлом (1922 р.н.), Леонідом (1924 р.н.), Галиною (1928 р.н.) |
Мельник Опанас Дмитрович народився 4 січня 1898 року, також був працьовитим господарем, мав велику любов до української народної пісні. Створив родину з Марією Федорівною Яценко (1900 р.н.), вони виховували п’ятьох дітей: Остапа (1926 р.н.), Сергія (1927 р.н.), Якова (1928 р.н.), Зіну (1929 р.н.), Михайла (1937 р.н.) – наймолодший син народився вже після трагічного розстрілу батька.
 |
| 24 травня 1916 р. Опанас Мельник зі своїми подругами в Житомирі |
 |
| 1928 р. Мельник Опанас Дмитрович (1898 р.н.) з дружиною (уроджена Яценко, 1900 р.н.) Марією Федорівною та синами Остапом (1926 р.н.) і Сергієм (1927 р.н.) |
З початком колективізації брати були змушені передати все своє майно державі. За усними свідченнями, до останнього вони не сприймали нову систему та виступили проти націоналізації, але згодом усе ж скорилися та почали працювати в місцевому колгоспі «Жовтень». Та навіть попри це, тавро «куркулів» залишилося з ними назавжди. Марія Мельник (Яценко) згадувала про ті часи так: «Не втратили тільки ті, що нічого не мали. Біднота стала керувати».
Першим переслідувань владою зазнав Мельник Опанас, його заарештували 14 березня 1933 року, коли радянська влада реалізувала політику розкуркулення, в період ще одного жахливого акту геноциду – Голодомору. За рішенням позасудової трійки від 30 квітня 1933 року його засудили до заслання на три роки в Північний край [4, с. 554]. Цей регіон один із тих, куди масово відправляли репресованих для робіт в нелюдських умовах.
Причиною заслання було звинувачення в участі в організації СВУ («Спілки визволення України»). Це вигадана радянською владою структура, яка буцімто діяла в УСРР з 1926 року і була використана як привід для репресій проти української інтелігенції в 1930 році. Звинувачували їх у підготовці повалення радянської влади. Насправді всі ці справи були сфабриковані, а в 1937–1938 роках це звинувачення продовжувало активно використовуватися каральними органами для виправдання убивств та депортацій [3].
В 1936 році Опанас повернувся до свого звичного життя в селі Вільськ, після відбування покарання, але через рік чекісти знову прийдуть в його будинок.
Першим переслідувань владою зазнав Мельник Опанас, його заарештували 14 березня 1933 року, коли радянська влада реалізувала політику розкуркулення, в період ще одного жахливого акту геноциду – Голодомору. За рішенням позасудової трійки від 30 квітня 1933 року його засудили до заслання на три роки в Північний край [4, с. 554]. Цей регіон один із тих, куди масово відправляли репресованих для робіт в нелюдських умовах.
Причиною заслання було звинувачення в участі в організації СВУ («Спілки визволення України»). Це вигадана радянською владою структура, яка буцімто діяла в УСРР з 1926 року і була використана як привід для репресій проти української інтелігенції в 1930 році. Звинувачували їх у підготовці повалення радянської влади. Насправді всі ці справи були сфабриковані, а в 1937–1938 роках це звинувачення продовжувало активно використовуватися каральними органами для виправдання убивств та депортацій [3].
В 1936 році Опанас повернувся до свого звичного життя в селі Вільськ, після відбування покарання, але через рік чекісти знову прийдуть в його будинок.
 |
| Обкладинка архівно-слідчої справи на репресованого радянською владою Мельника Опанаса Дмитровича (ДАЖО. Р - 5013, оп. 2, спр. 15633) |
Наступний, фатальний процес розпочався 12 жовтня 1937 року, за звинуваченнями участі в «українській контрреволюційній повстанській організації» ще з 1925 року, а також стверджували, що в 1930-х роках він поширював антибільшовицьку агітацію, задля «запобігання уникнення покарання» влада вирішила взяти його під арешт у Житомирську в’язницю [2, арк. 2]. Наступного дня в його оселі провели обшук, але він не дав жодних результатів. У протоколі вилучення: військовий квиток, фотографія і лист, але з приміткою, що зрештою нічого з цього не було конфісковано [2, арк. 5].
Для радянської влади довести причетність до злочину було не проблемою, варто було лише сфабрикувати свідчення та додати відповідні довідки. 23 жовтня Опанаса Дмитровича арештовують [2, арк. 6].
2 листопада Вільська сільська рада надає довідку, в якій йдеться, що він: кулак, мав у своєму користуванні хату, клуню, пару коней, хмільника та землі 11 гектарів. Використовував робочу найману силу. Приймав активну участь у бандах Петлюри та СВУ. Після повернення в село, зі заслання, вступив у колгосп де проводив шкідницьку роботу та контрреволюційну агітацію [2, арк. 8]. Тобто, було використано факт наявності власного господарства, попереднього несення покарання та додавання нових звинувачень.
З 3 листопада почалися допити.
Для радянської влади довести причетність до злочину було не проблемою, варто було лише сфабрикувати свідчення та додати відповідні довідки. 23 жовтня Опанаса Дмитровича арештовують [2, арк. 6].
2 листопада Вільська сільська рада надає довідку, в якій йдеться, що він: кулак, мав у своєму користуванні хату, клуню, пару коней, хмільника та землі 11 гектарів. Використовував робочу найману силу. Приймав активну участь у бандах Петлюри та СВУ. Після повернення в село, зі заслання, вступив у колгосп де проводив шкідницьку роботу та контрреволюційну агітацію [2, арк. 8]. Тобто, було використано факт наявності власного господарства, попереднього несення покарання та додавання нових звинувачень.
З 3 листопада почалися допити.
 |
| Протокол допиту звинуваченого в контрреволюційній діяльності Мельника Опанаса Дмитровича [2, арк. 10-10 зв.] |
Серед свідків обвинувачення були: Григорій Семенович Приймак, Олександр Олександрович Олішкевич, Григорій Архипович Суханюк, Тихон Мазайлович Магдун, Антон Йосипович Котенко [2, арк. 11-15 зв.]. Згодом відбулася очна ставка Мельника Опанаса з Приймаком Григорієм та Котенком Антоном [2, арк. 16-17]. Під час допитів свідків йому інкримінували такі злочини:
- участь в організації СВУ – вигадане звинувачення, за яке він відбув покарання ще в 1933 р., але про нього згадали і під час другого процесу;
- діяльність «у банді Петлюри та Соколовського» – дані угрупування це опозиційні рухи, які виступали проти більшовиків та діяли в 1919–1921 роках, звинувачення в участі у цих організаціях висувалося на прояв проукраїнської позиції;
- поширення антибільшовицьких висловів серед односельчан – з системою доносів яка існувала, достатньо було раз висловитися негативно про радянську владу, як на тебе донесуть, також нормою була фальсифікація;
- участь у єврейських погромах 1919–1920 рр.
З усього списку Опанас визнав себе винним лише у двох перших пунктах. Проте цього було достатньо для винесення смертного вироку. 4 листопада 1937 року справа була передана на розгляд трійки НКВС, яка ухвалила найвищу міру покарання – розстріл. Вирок виконано 17 листопада 1937 року в місті Житомирі [2, арк. 18-20].
- участь в організації СВУ – вигадане звинувачення, за яке він відбув покарання ще в 1933 р., але про нього згадали і під час другого процесу;
- діяльність «у банді Петлюри та Соколовського» – дані угрупування це опозиційні рухи, які виступали проти більшовиків та діяли в 1919–1921 роках, звинувачення в участі у цих організаціях висувалося на прояв проукраїнської позиції;
- поширення антибільшовицьких висловів серед односельчан – з системою доносів яка існувала, достатньо було раз висловитися негативно про радянську владу, як на тебе донесуть, також нормою була фальсифікація;
- участь у єврейських погромах 1919–1920 рр.
З усього списку Опанас визнав себе винним лише у двох перших пунктах. Проте цього було достатньо для винесення смертного вироку. 4 листопада 1937 року справа була передана на розгляд трійки НКВС, яка ухвалила найвищу міру покарання – розстріл. Вирок виконано 17 листопада 1937 року в місті Житомирі [2, арк. 18-20].
 |
| Обкладинка архівно-слідчої справи на репресованого радянською владою Мельника Якова Дмитровича (ДАЖО. Р - 5013, оп. 2, спр. 7882) |
Не менш легка доля чекала Мельника Якова Дмитровича, який був учасником Першої світової війни.
3 листопада 1937 року було видано постанову про його арешт і ув’язнення в Житомирській в’язниці [1, арк. 3]. Того ж дня НКВС провели обшук у його будинку, конфіскували військовий квиток та фотографію, на якій Яків був зображений у формі імператорської армії (служив з 1915 по 1917 рік) [1, арк. 5]. Згадки про ті події передалися розповідями старшої дочки Якова – Олександри: «Чекісти прийшли в обід, коли родина сиділа за столом. Дружина його, Неоніла, подавала страви. У батька, який розумів свій вирок, потекли сльози, а чекісти посміхалися». Цей опис яскраво передає характеристику тогочасних карних органів, які безжально позбавляли життя невинних людей.
Наступного дня, 2 листопада 1937 року, Вільська сільрада видала довідку про Якова Дмитровича, в якому він постав як куркуль і ворог радянської влади. У документі зазначалося, що він «походив зі сім’ї кулаків, мав у власному використанні 17 гектарів землі, хату, клуню, хлів, пару коней, 2-3 корови, хмільників 0,5 гектарів. Використовував найману робочу силу. В минулому брав активну участь в бандах Петлюри. Був взятий органами НКВС за СВУ. Був контрреволюціонером, проводив шкідницькі дії, займаючи посаду завфермою навмисно вбив 60 свиней. Зірвав позику на зміцнення оборони країни. В колгоспі “Жовтень” порушував трудову дисципліну, систематично не виходив на роботу та займався агітацією серед колгоспників, щоб пошкодити виробництву» [1, арк. 8].
Допити відбулися 3 листопада, серед свідків були: Григорій Семенович Приймак, Олександр Олександрович Олішкевич, Григорій Архіпович Суханюк, Антон Йосипович Котенко [1, арк. 11-14 зв.]. Також відбулася очна ставка між Мельником Яковом та Приймаком Григорієм і Олішкевичем Олександром [1, арк. 15-16]. Свідками та органами НКВС було винесено такі звинувачення:
- брав активну участь «у Петлюрівській банді» – обвинувачений в ході допиту це визнав;
- уникнення розкуркулення та переховування від висилки;
- займався саботажем та убив 60 свиней – поголів’я на нього повісили, це ясно простежується, у документі свідки називали різну кількість загиблих свиней, зокрема Суханюк Григорій стверджує, що їх було 25, це вказує на фальсифікованість справи (хоча Яків був противником діяльності колгоспів, але шкоди в цьому плані не наносив);
- звинувачення у поширенні чуток про війну і падіння радянської влади.
3 листопада 1937 року було видано постанову про його арешт і ув’язнення в Житомирській в’язниці [1, арк. 3]. Того ж дня НКВС провели обшук у його будинку, конфіскували військовий квиток та фотографію, на якій Яків був зображений у формі імператорської армії (служив з 1915 по 1917 рік) [1, арк. 5]. Згадки про ті події передалися розповідями старшої дочки Якова – Олександри: «Чекісти прийшли в обід, коли родина сиділа за столом. Дружина його, Неоніла, подавала страви. У батька, який розумів свій вирок, потекли сльози, а чекісти посміхалися». Цей опис яскраво передає характеристику тогочасних карних органів, які безжально позбавляли життя невинних людей.
Наступного дня, 2 листопада 1937 року, Вільська сільрада видала довідку про Якова Дмитровича, в якому він постав як куркуль і ворог радянської влади. У документі зазначалося, що він «походив зі сім’ї кулаків, мав у власному використанні 17 гектарів землі, хату, клуню, хлів, пару коней, 2-3 корови, хмільників 0,5 гектарів. Використовував найману робочу силу. В минулому брав активну участь в бандах Петлюри. Був взятий органами НКВС за СВУ. Був контрреволюціонером, проводив шкідницькі дії, займаючи посаду завфермою навмисно вбив 60 свиней. Зірвав позику на зміцнення оборони країни. В колгоспі “Жовтень” порушував трудову дисципліну, систематично не виходив на роботу та займався агітацією серед колгоспників, щоб пошкодити виробництву» [1, арк. 8].
Допити відбулися 3 листопада, серед свідків були: Григорій Семенович Приймак, Олександр Олександрович Олішкевич, Григорій Архіпович Суханюк, Антон Йосипович Котенко [1, арк. 11-14 зв.]. Також відбулася очна ставка між Мельником Яковом та Приймаком Григорієм і Олішкевичем Олександром [1, арк. 15-16]. Свідками та органами НКВС було винесено такі звинувачення:
- брав активну участь «у Петлюрівській банді» – обвинувачений в ході допиту це визнав;
- уникнення розкуркулення та переховування від висилки;
- займався саботажем та убив 60 свиней – поголів’я на нього повісили, це ясно простежується, у документі свідки називали різну кількість загиблих свиней, зокрема Суханюк Григорій стверджує, що їх було 25, це вказує на фальсифікованість справи (хоча Яків був противником діяльності колгоспів, але шкоди в цьому плані не наносив);
- звинувачення у поширенні чуток про війну і падіння радянської влади.
 |
| Обвинувачувальне заключення по справі звинуваченого в контрреволюційній діяльності Мельника Якова Дмитровича [1, арк. 17] |
4 листопада 1937 року відбулося засідання трійки при Житомирському обласному управлінні НКВС, яка винесла найвищу міру покарання – розстріл [1, арк. 18], що і станеться 17 листопада в Житомирі. Його поховали разом із братом Опанасом у братській могилі, в якій в ті дні ховали інших невинно засуджених.
Родина Мельників зазнала тяжких випробувань після трагічних подій. Дружина Якова, Неоніла, не витримавши пережитого, втратила зір через нервове потрясіння.
У сім’ї намагалися не згадувати про ті жахливі часи, адже їх вважали «ворогами народу». Батьки воліли мовчати, щоб уберегти дітей від можливих переслідувань.
Дочка Опанаса, Зіна, не могла влаштуватися на роботу на Авіаційний завод (секретний ящик №4 – використовували умовні поштові адреси замість реальних назв заводів), через клеймо, яке закріпилося за нею.
Як і тисячі інших жертв сталінських репресій, Якова та Опанаса Мельників згодом реабілітували. Радянська влада офіційно визнала, що висунуті проти них звинувачення були неправдивими, вони дійсно не брали участі в контрреволюційних організаціях і не були куркулями.
4 жовтня 1962 року відбулися повторні допити свідків у справі Мельника Якова Дмитровича. Григорій Приймак стверджував, що нічого про обвинуваченого не знає.
В 1937 році Приймак займав посаду голови села та складав характеристику на арештованого під диктовку працівників Черняхівського РО НКВС, наводячи неправдиві свідчення. Також стверджував, що участі в допитах та очних ставках він не брав, а всі папери підписані під тиском [1, арк. 25-26].
Антон Котенко зазначив, що Мельник служив у петлюрівській армії недовго, а його самого як свідка не допитували, протокол підписав не він, але його викликали на допит по справі Мельника Опанаса, де він підписав документи «не читаючи» [1, арк. 27-27 зв.].
Олександр Олішкевич також вказав на службу Мельника в петлюрівській армії, проте заперечив його агітаційну діяльність [1, арк. 28-29].
Інші свідки – Григорій Суханюк загинув на фронті під час Другої світової війни, а місце перебування Олександра Короленка, який у 1937 році займав посаду секретаря сільради, невідоме [1, арк. 39].
Проте всі свідки так чи інакше були частиною злочинної системи. Хоча вони заперечували свою відповідальність, виправдовувалися тиском і страхом, але їхня участь у фальсифікації справ, підписанні неправдивих свідчень і фабрикації звинувачень беззаперечна.
Родина Мельників зазнала тяжких випробувань після трагічних подій. Дружина Якова, Неоніла, не витримавши пережитого, втратила зір через нервове потрясіння.
У сім’ї намагалися не згадувати про ті жахливі часи, адже їх вважали «ворогами народу». Батьки воліли мовчати, щоб уберегти дітей від можливих переслідувань.
Дочка Опанаса, Зіна, не могла влаштуватися на роботу на Авіаційний завод (секретний ящик №4 – використовували умовні поштові адреси замість реальних назв заводів), через клеймо, яке закріпилося за нею.
Як і тисячі інших жертв сталінських репресій, Якова та Опанаса Мельників згодом реабілітували. Радянська влада офіційно визнала, що висунуті проти них звинувачення були неправдивими, вони дійсно не брали участі в контрреволюційних організаціях і не були куркулями.
4 жовтня 1962 року відбулися повторні допити свідків у справі Мельника Якова Дмитровича. Григорій Приймак стверджував, що нічого про обвинуваченого не знає.
В 1937 році Приймак займав посаду голови села та складав характеристику на арештованого під диктовку працівників Черняхівського РО НКВС, наводячи неправдиві свідчення. Також стверджував, що участі в допитах та очних ставках він не брав, а всі папери підписані під тиском [1, арк. 25-26].
Антон Котенко зазначив, що Мельник служив у петлюрівській армії недовго, а його самого як свідка не допитували, протокол підписав не він, але його викликали на допит по справі Мельника Опанаса, де він підписав документи «не читаючи» [1, арк. 27-27 зв.].
Олександр Олішкевич також вказав на службу Мельника в петлюрівській армії, проте заперечив його агітаційну діяльність [1, арк. 28-29].
Інші свідки – Григорій Суханюк загинув на фронті під час Другої світової війни, а місце перебування Олександра Короленка, який у 1937 році займав посаду секретаря сільради, невідоме [1, арк. 39].
Проте всі свідки так чи інакше були частиною злочинної системи. Хоча вони заперечували свою відповідальність, виправдовувалися тиском і страхом, але їхня участь у фальсифікації справ, підписанні неправдивих свідчень і фабрикації звинувачень беззаперечна.
 |
| Висновок Житомирського обласного суду, щодо позову по справі Мельника Я. Д. [1, арк. 43-44] |
В травні 1989 року реабілітовано Мельника Опанаса.
Держава, яка безжально знищувала людей, через процес реабілітації прагнула замаскувати реальні масштаби репресій, намагаючись закрити очі громадськості на справжні жахи тих років. Лише через десятиліття, завдяки доступу до архівних справ, які роками були засекречені, ми можемо простежити жахливий механізм фабрикації звинувачень, катувань, свавільних вироків та масових страт.
Держава, яка безжально знищувала людей, через процес реабілітації прагнула замаскувати реальні масштаби репресій, намагаючись закрити очі громадськості на справжні жахи тих років. Лише через десятиліття, завдяки доступу до архівних справ, які роками були засекречені, ми можемо простежити жахливий механізм фабрикації звинувачень, катувань, свавільних вироків та масових страт.
Олена ПАСІЧНИК
Джерела та література
1. Державний архів Житомирської області (ДАЖО), ф. 5013, оп. 2, спр. 7882.
2. Державний архів Житомирської області (ДАЖО), ф. 5013, оп. 2, спр. 15633.
3. Енциклопедія історії України: "Спілка визволення України". URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Spilka_vyzvolennia (дата звернення до джерела 23.03.2025).
4. Копійченко Л., Тіміряєв Є. Особливості «Великого терору» на Житомирщині. Політичні репресії в Українській РСР 1937–1938 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації. Київ : Інститут історії України НАН України, 2013. С. 222-250.
5. Реабілітовані історією. Житомирська область: Книга 4 / голов. редкол.: П. Т. Тронько (голова) та ін.; НАН України, Ін-т історії України та ін. Житомир : Полісся, 2011. 807 с. URL: https://www.reabit.org.ua/files/store/Zhitom.4.pdf (дата звернення до джерела 13.03.2025).
6. Сайт «Історія Черняхівського району: історія села Вільськ». URL: https://www.city.zt.ua/istoriyarayoniv/istoriyachernyahivskogorayony/306-svilsk-chernyaxivskogo-rajonuistoriya-sela.html?utm_source=chatgpt.com (дата звернення до джерела 23.03.2025).
7. Усні свідчення Степаненко Тетяни Михайлівни, 1955 року народження, проживає в місті Київ (усні свідчення надані 24.03.2025 р.).
8. Усні свідчення Іванкової Лілії Андріївни, 1956 року народження, проживає в селі Троковичі, Житомирського р-ну, Житомирської обл. (усні свідчення надані 13.03.2025 р.).
2. Державний архів Житомирської області (ДАЖО), ф. 5013, оп. 2, спр. 15633.
3. Енциклопедія історії України: "Спілка визволення України". URL: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Spilka_vyzvolennia (дата звернення до джерела 23.03.2025).
4. Копійченко Л., Тіміряєв Є. Особливості «Великого терору» на Житомирщині. Політичні репресії в Українській РСР 1937–1938 рр.: дослідницькі рефлексії та інтерпретації. Київ : Інститут історії України НАН України, 2013. С. 222-250.
5. Реабілітовані історією. Житомирська область: Книга 4 / голов. редкол.: П. Т. Тронько (голова) та ін.; НАН України, Ін-т історії України та ін. Житомир : Полісся, 2011. 807 с. URL: https://www.reabit.org.ua/files/store/Zhitom.4.pdf (дата звернення до джерела 13.03.2025).
6. Сайт «Історія Черняхівського району: історія села Вільськ». URL: https://www.city.zt.ua/istoriyarayoniv/istoriyachernyahivskogorayony/306-svilsk-chernyaxivskogo-rajonuistoriya-sela.html?utm_source=chatgpt.com (дата звернення до джерела 23.03.2025).
7. Усні свідчення Степаненко Тетяни Михайлівни, 1955 року народження, проживає в місті Київ (усні свідчення надані 24.03.2025 р.).
8. Усні свідчення Іванкової Лілії Андріївни, 1956 року народження, проживає в селі Троковичі, Житомирського р-ну, Житомирської обл. (усні свідчення надані 13.03.2025 р.).
Велика подяка студентці Олені Пасічник за правдиву історію періоду репресій у селі Вільськ, за зібрані факти і роботу з архівами Житомира.
ВідповістиВидалити